Все для студента та школяра

Олександр Блок — одна із драматичних фігур нашої історії. Він трагичен роллю ненаситного романтика революції, генія, що бачив своїми очами «сліпої й нещадний російський бунт». Він трагичен розумінням своєї ціни, що російська інтелігенція заплатила за бесівську мару — віру, що до «сонячного краю непочатому» можна прийти тільки через кров, руйнування старого ладу й, нарешті, нову «пугачовщину». Свідком того страшного років у Россі й став геніальний дослідник того, що ми називаємо «російська революція» Олександр Блок. Тому що поезія для нього — це своєрідна художня лабораторія, у якій поет досліджує певне явище

Дев’ятнадцятирічна Гретхен — красуня. Чоловіка її не цікавлять, але поранені з госпіталю, де вона чергує по вечорах, не ладь розважитися з нею. Двоє видужуючих негрів запрошують неї провести з ними суботу за містом, за що обіцяють заплатити вісімсот доларів. З думкою «ні, ніколи» у суботу вона сідає в автобус і виявляється недалеко від призначеного місця. Випадково проїжджаючий мимо на машині Теодор Бойлан, власник цегельного заводу, запрошує її в ресторан. Після вечері нетвереза Гретхен розповідає йому про свою пригоду, що не відбулася

Тедди відвозить її до себе в особняк на пагорбі, а на інший день Гретхен на своєму робочому столі знаходить конверт, у якому лежить згадана нею сума — вісімсот доларів. Вона стає коханкою Тедди Бойлана. Але нерозлучний приятель Томаса (син бухгалтера цегельного заводу й племінник священика), що підбиває його на різні витівки, вистежує Гретхен. Пробравшись до вікна особняка Бойлана, Томас одержує цьому повне підтвердження

Вірші Байрона починають набувати стриманої енергії, лаконізму, драматичної напруженості, властивих його зрілій поезії. Безкомпромісність протесту проти дійсності не задовольняє поета, який прагне утвердження високих романтичних ідеалів волі й бореться за їх торжество.

В одному з листів 1807 року до Бічера Байрон назвав «Години дозвілля» -«сміливим експериментом», що навряд чи пройде непоміченим. І дійсно, на початку 1308 року один із найбільш впливових ліберально-політичних журналів Англії «Единбургрська панорама» надрукував на збірку рецензію з необґрунтованими й грубими звинуваченнями на адресу автора, Байрон був уражений і засмучений такою оцінкою, але разом із тим сприйняв її як виклик, як виступ принципових опонентів, що зобов’язує його до належної відповіді.

Ще раніше, восени 1807 року, він почав писати поему «Англійські барди». Нападки рецензента спонукали його пришвидшити роботу. Під впливом почуттів, викликаних несправедливою критикою, він підсилив полемічну й сатиричну спрямованість своєї поеми, назвавши її «Англійські барди й единбургські оглядачі» (1803). У ній Байрон піддає осуду всю сучасну йому англійську літературу й критику. Таких видатних поетів,, як Вордсворд, Колридж, Сауті, він різко засуджує за. відхід від реалій життя, за захоплення давниною, містикою, фантастикою, за те, що вони вчать:

Пабло Пикассо у своїй картині «Дівчинка на кулі» у черговий раз доводить, що він є щирим майстром форми. На полотні можна бачити легку й гнучку дівчинку — акробатку, що з обережністю балансує на кулі, а поруч із нею на масивному й стійкому кубі воссел щирий богатир — великий атлет. Ці двоє — трупа акробатів, які бродять по світлу. Мистецтвознавці вважають, що «Дівчинка на кулі» просочена драматизмом, що і є основою самого зображенню. Відтворити задум авторові допомогли протилежності образів на картині й контрастів у колірній гамі. Пейзаж вражає, як не дивно, своєю смутністю, — випалена сонцем рівнина, по якій тягнеться дорога, приводить погляд здалеку до двох головних персонажів. Саме таке нудне тло підкреслює радість і веселощі ремесла циркових артистів. На картині протилежне буквально всі

Роль прізвища в житті людини — от проблема, над якою міркує Э. Успенський

Цей суспільно значимим вопpoc вивчається наукою ономастикою, що доводить, що імена й прізвища людей є частина історії народу. У них відбивається побут, вірування, сподівання, фантазії й художня творчість націй, її історичні контакти

Автор уважає, що імена й прізвища — річ хитра й тонка. Наявність їх грає в житті людей, куди більшу роль, чим здається. Прізвища можуть засмучувати й радувати, подобатися й вселяти відраза, бути предметом досади або гордості

Я не розділяю точку зору автора. У наш час від прізвища людини нічого не залежить. Не зрячи в народі говорили: «Хоч горщиком назви — тільки в грубку не став».

Крім розділових знаків, інтонації, з якої ми прочитаємо ту або іншу пропозицію, велике значення для правильного осмислення й необхідного сприйняття вірша, тексту, словосполучення мають значеннєві й ритмічні контрасти. Причому й ті й інші можуть містити в собі интертекстуальные зв’язку з іншими великими добутками. Значеннєві й ритмічні контрасти не тільки прикрашають добуток мудрими, а може, і простими словосполученнями, але й створюють настрій літературного утвору, а також допомагають нам довідатися задум автора, підтекст добутку. Значеннєві й ритмічні контрасти мають дуже велике значення в поемі Блоку «Дванадцять». І крім того, що вони визначають склад поеми, характер тої або іншої строфи, значеннєві й ритмічні контрасти розкривають нам щире значення того або іншого рядка. Для того щоб мої вищеописані припущення не здалися награним фарсом або грубими лестощами на адресу поеми Блоку «Дванадцять», підкріплюю їхніми фактами, з яких можуть випливати найпростіші умовиводи, що приводять нас до того, що було сказано на самому початку мого твору

В основу «Невського проспекту», як і всього циклу «Петербурзькі повісті», лягли враження петербурзького життя Гоголя. В. Г. Бєлінський захоплено озивався майже про кожнійа з повістей: «Ці нові добутки грайливої й оригінальної фантазії м. Гоголя належать до числа самих незвичайних явищ у нашій Літературі й цілком заслуговують ті похвали, якими обсипає їх піднесена ними публіка».

Письменник звернувся до великого сучасного міста, і йому відкрився величезний і страшний мир, що губить особистість, убиває її, перетворює в річ. Петербург як символ могутності Росії і її нев’янучої слави був оспіваний ще поетами XVIII і першої половини XIX століття. Пушкіна зобразив Петербург у романі «Євгеній Онєгін» і в поемі «Мідний вершник» як місто російської слави й у той же час місто соціальних контрастів. Тема Петербурга, що намітилася у творчості Пушкіна, була розширена й поглиблена Гоголем. Бєлінський уважав: «Такі п’єси, як «Невський проспект»… могли бути написані не тільки людиною з величезним талантом і геніальним поглядом на речі, але й людиною, що при цьому знає Петербург не понаслышке».

Цей самий чудовий і всіма улюблене свято, що приносить людям радість у морозну пору року, — барвистий Новий рік

У переддень цього свята твоя душа перебуває в очікування якогось фантастичного чуда, настрій людей міняється в найкращу сторону, усе стають блискітки моментом готування до свята, бажанням зробити близьким безліч подарунків, усе готуються здійснити цю казку в колі родини й друзів

Це свято в нашій великій і дружелюбній родині прийнято зустрічати у веселій, дружелюбній і теплій домашній обстановці, коли в колі дорогих і близьких для мене людей, ти просто насолоджуєшся щирим спілкуванням один з одним. Нам ніколи не буває нудно разом, завжди їсти що обговорити й розповісти за чудесним святковим столом у цю новорічну ніч

У моєму житті є велика кількість людей, які піклуються про мене. Це, звичайно ж, родина. Є ті, хто мені доріг і кому дорога я — друзі. Але чи можна сказати, що я живу для цих людей? Ні, також як і вони не живуть для мене. У мене є собака, що я щодня годую й выгуливаю, але й не для неї я живу

Закохані люди говорять, що живуть для улюблених, самотня сусідка з п’ятьома кішками затверджує, що живе для своїх улюбленців. Але по — справжньому щаслива та людина, що живе для себе. Ні, зовсім не егоїст, і не самолюбец, а саме людина, що живе просто для себе, за законами моралі й совісті. Така людина не може бути щасливий за рахунок суму інших. Навпроти, він радується разом з навколишніми, і разом з ними сумує. Такою людиною я й хочу бути — я хочу жити для себе

Одне з основних місць у Російській літературі займає сільська проза. Ключові теми, затрагивающиеся в добутках цього жанру, варто називати безсмертними. До них належать проблеми моральності й моралі, любові до рідної природи, добросердого погляду на мир людей і інших питань, животрепетні за всіх часів. Основне місце між письменниками другої половини XX століття займають твори Віктора Петровича Астафьева (» Цар — Риба», «Пастух і пастушка»), Валентина Григоровича Распутіна («Живи й помни», «Прощання із Запеклої»), Василя Макаровича Шукшина («Сільські жителі», «Любавины», «Я прийшов дати вам волю») і інші