Все для студента та школяра

Вірші Байрона починають набувати стриманої енергії, лаконізму, драматичної напруженості, властивих його зрілій поезії. Безкомпромісність протесту проти дійсності не задовольняє поета, який прагне утвердження високих романтичних ідеалів волі й бореться за їх торжество.

В одному з листів 1807 року до Бічера Байрон назвав «Години дозвілля» -«сміливим експериментом», що навряд чи пройде непоміченим. І дійсно, на початку 1308 року один із найбільш впливових ліберально-політичних журналів Англії «Единбургрська панорама» надрукував на збірку рецензію з необґрунтованими й грубими звинуваченнями на адресу автора, Байрон був уражений і засмучений такою оцінкою, але разом із тим сприйняв її як виклик, як виступ принципових опонентів, що зобов’язує його до належної відповіді.

Ще раніше, восени 1807 року, він почав писати поему «Англійські барди». Нападки рецензента спонукали його пришвидшити роботу. Під впливом почуттів, викликаних несправедливою критикою, він підсилив полемічну й сатиричну спрямованість своєї поеми, назвавши її «Англійські барди й единбургські оглядачі» (1803). У ній Байрон піддає осуду всю сучасну йому англійську літературу й критику. Таких видатних поетів,, як Вордсворд, Колридж, Сауті, він різко засуджує за. відхід від реалій життя, за захоплення давниною, містикою, фантастикою, за те, що вони вчать:

Не знать забот,

упорно избегать Волнений жизни бурной,

в опасенье,

Что дух его потерпит раздвоенье.

(Переклад С. Ільїна)

Саркастично висловлюється автор і про багатьох інших поетів — «дрібних рибок у мутному мулі», які часто виступали в ролі літературного відлуння критиків «Едінбургської панорами» й інших видань, що намагалися затулити рота небажаним поетам і письменникам. Лихо англійської поезії, уважає Байрон, криється не в недоліку талантів, а в тому, що кращі з них або відсунуті на задній план стараннями упередженої й продажної критики, або, під її ж впливом, пішли помилковою, згубною для їхнього таланту дорогою.

Хоча в сатиричній поемі «Англійські, барди й единбургські оглядачі» поет. мало говорить про самого себе, проте в ній так само виразно, як і в ліричній збірці «Години дозвілля», відчувається особистість автора, характерні риси його внутрішнього

«я», зокрема постійне невдоволення собою, не менш сильне, ніж невдоволення побратимами по перу:

Ведь я из этой шайки озорной

Едва ль не самый член ее шальной,

Умеющий в душе ценить благое,

Но в жизни часто делавший другое.

Нетерпимість до всього низького, брудного, потворного, тонке почуття гумору, глибока незадоволеність тією «розтратою життя», якій віддавалася світська молодь, велика вимогливість до себе й до оточуючих, жагучі пориви до ще не дуже ясного ідеалу — все це відрізняло Байрона напередодні повноліття й вступу в самостійне життя й зрілу творчість.