Все для студента та школяра

У назві теми мого твору, яка вже стала влучним афоризмом, утілена важлива проблема нашої доби.

Ще Леся Українка у своїй безсмертній «Лісовій пісні» поставила важливу проблему боротьби за щасливе, духовно багате життя людини. Устами лісової дівчини Мавки вона звертається до Лукаша: «Не зневажай душі своєї цвіту…» Людино, яка ти? Чи справді прекрасне твоє життя? Чи благородні твої поривання, чи, може, загрузла в болоті буденщини, як Килина? Яке твоє щастя? Над усіма цими питаннями примушує задуматись «Лісова пісня». У приватновласницькому світі, який калічив душу людську, люди не могли бути по-справжньому щасливими. Але Лесина Мавка щиро вірила, що в майбутньому людина повернеться до краси, природи й мистецтва.

Великим митцям узагалі властиве мислення масштабне, як і здатність сприймати й осмислювати свій час одразу, у конкретний момент життя, а не з далекої відстані, коли воно стає історією. Більше того: політ думки таких митців відкривав те, чому свідками ми стаємо сьогодні. От і Олександр Довженко також вірив, що «людина ще повернеться на вранішню росу», він підкреслював, що щастя людини й у тому, щоб навчитись «бачити зорі…в калюжах».

то тільки не намагався розгадати таємницю людського щастя! Своє розуміння щастя з давніх-давен пропонували нам філософи, вчені, намісники Бога на землі, сильні світу цього. Дехто навіть намагався розробити формулу щастя. Але, здається, від всіх цих теорій люди не стали жити краще, не стали щасливішими.

Проблема щастя хвилювала людство завжди. Не могли її залишити поза своєю увагою і митці, зокрема митці художнього слова, що у своїх творах прагнули висловити власне розуміння щастя, своє бачення щасливої людини. Так, розмірковуючи з цього приводу, Максим Рильський створив збірку «Троянди й виноград», у якій, зокрема в поезії «У щастя людського два рівних є крила….», в образах троянди і винограду розкрив своє бачення людського щастя, сенс людського життя:

Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. І кожен це знає і прагне розібратися в собі, зрозуміти себе, пізнати свій внутрішній світ. Для цього ми весь час намагаємося порівняти себе з оточуючими, зіставити особисте життя із суспільним, свій інтерес до навколишнього світу з його інтересом до себе, щоб відповісти на найголовніші запитання: який я? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі?

Головне — зрозуміти, що ким би ти не був: школярем або студентом, лікарем або інженером, молодою людиною або похилого віку, — справжню людину відрізняють благородні риси характеру: ввічливість, порядність, вимогливість до себе й до інших, моральність.

Усі люди є абсолютно різними. У кожного свої мрії, сподівання, здібності, у кожного своя доля. У залежності від нахилів, розуму та можливостей люди знаходять собі справу до душі.

Техніка… Можливо, що вона в майбутньому стане моєю основною справою, а можливо, через деякий час вона перестане мене цікавити. Усе може бути. Але поки що захопленню технікою я присвячую весь свій вільний час.

Загальновідомо, XXI століття в основному характеризується підвищеною увагою до науково-технічного прогресу. Давайте лише подивимось, що нам показує телебачення. Найчастіше це стрічки про майбутнє, де панують роботи — люди і навіть тварини, дуже розумні машини, якісь фантастичні істоти.

Наука сягає у своєму розвитку таких небачених висот, так швидко йде вперед, що нам складно все зрозуміти, розібратися. Те, що раніше було лише у фантастичних творах, перетворилося на життя і стало нашою реальністю.

Земля. У цьому невеличкому слові зібрано стільки безмежних, неосяжних понять.

Чим є для мене Земля? Земля — це не лише рідна планета, це наша Батьківщина, і велика, і мала. У кожного з нас є своя родина, сім’я, рідна домівка. Це той невеличкий острів, де нас люблять, цінують, чекають на нас завжди. Немає для нас нікого у світі ближче, ніж люблячі батьки.

Це наша мала батьківщина. Навколишній світ такий великий, такий складний, а тут тепло, тихо й затишно. Навіть якщо на нашому шляху постають великі перепони й проблеми, ми переконані, що тут нас неодмінно зрозуміють, допоможуть і підтримають у важку хвилину за будь-яких обставин.

Земля — це й наші справжні, перевірені друзі, які ніколи не залишать нас у біді, а обов’язково простягнуть руку допомоги. Вірних друзів може бути зовсім небагато, але їхня кількість не є важливою. Навіть маючи одного справжнього товариша, можна бути впевненим, що поміч поряд. Якщо в тебе є друг, можна бути переконаним, що ти не один, що ти не самотній і ніколи не залишишся наодинці з проблемами, а поряд з тобою є вірна людина.

Чим є для мене рідна мова? Як багато вона для мене значить? Над цими питаннями я постійно замислююсь, намагаючись вирішити.

З раннього дитинства рідна українська мова наближається до нас. Спочатку з маминої тихої ніжної розмови, трішки пізніше зі спілкування в дитсадку, а потім уже паралельно зі здобуттям початкової і вищої освіти.

Наше знайомство з українською мовою відбувається постійно, це досить тривалий, безперервний процес, що супроводжує нас усе наше життя. Національна самосвідомість кожної людини починається саме з опанування мови, історії, культурного доробку свого народу.

Я переконаний, що належу до надзвичайно талановитої, мужньої, неперевершеної нації. Усі ці якості найкраще проявляються саме в мові. Слухаючи її, одразу відчуваєш, що вона дуже мелодійна, красива, ллється, немов повноводна річечка. Видатні українські письменники присвятили своє багатоплідне творче життя благородній меті: показати всьому світові красу і багатство нашої мови.

Приходить час, коли кожна свідома людина має обрати своє власне місце в цьому житті, має визначитись зі своєю громадянською позицією. Після усвідомлення людиною свого індивідуального «я», перед нею постає інша, не менш складна проблема — проблема ототожнення себе з навколишнім світом. А щоб вирішити цю проблему, необхідно визначити для себе особисті життєві пріоритети. Після цього власна громадянська позиція стане більш чіткою і точніше сформованою, адже це матиме неабиякий вплив на подальшу життєву долю.

Становлення національної самосвідомості неможливе без почуття патріотизму, палкої і безкорисної любові до рідного краю, до Батьківщини. З самого дитинства дітей навчають поважати свою країну, відчувати приналежність до такого мужнього, сильного й надзвичайно талановитого народу.

Формування почуття патріотизму починається з ознайомлення з культурною спадщиною України. Загальновідомо, що за багато століть свого існування наша країна створила особливу, колоритну й надзвичайну культуру. Український народ склав велику кількість красивих мелодійних пісень, неповторних казок та легенд, мудрих приказок та прислів’їв, що пройшли крізь віки задля того, щоб зараз ми змогли почути талановитий народний голос.

У наш бурхливий час, коли кожен день несе трагічні повідомлення, коли в багатьох з нас немає упевненості в завтрашньому дні, чи актуально говорити про совість? Багато хто визнає міркування на цю тему недоречними, але я думаю, що це не так. На мій погляд, найактуальнішим для сьогоднішнього дня є питання про духовне відродження нації, і саме людська совість повинна стати основою для цього.

Совість — це благородна якість особи, разом з честю, гідністю, добротою, справедливістю, порядністю. Ця якість, вихована в юності, стає надійним і міцним її етичним фундаментом. Недаремно говорять, що в молоді роки людина знаходить — або не знаходить — свої головні якості. У зрілі роки вона ці якості розвиває або не розвиває, губить. У старості вона на них спирається або страждає, не маючи етичної опори. От яка важлива школа молодості.

З’явившись одного разу, нібито непомітно, совість існує в людині все життя. Саме совість робить людину людиною. Звичайно під словом «совість» розуміють здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе етичні обов’язки, вимагати від себе їх виконання. Совістю вимірюються зроблені вчинки. Вона — вірний сторож, що охороняє від поганого.

Неможливо прожити життя і жодного разу не помилитися. Бо якщо порівняти життєвий шлях людини з дорогою, то він предстане не як рівне асфальтоване шосе, по обидва боки якого ростуть зелені дерева і радують око розмаїттям кольорів квіти. Життєвий шлях людини доречніше буде порівняти з дорогою, на якій повно ямок і пагорбків, різноманітних перешкод, роздоріж і глухих кутів.

Як же пройти свій життєвий шлях і не оступитися, як здолати всі ті перешкоди, що трапляються на ньому? Хто порадить? Кого послухатися? Адже хтось скаже, що ямку слід обійти, а інша людина — перескочити, хтось порадить, опинившись на роздоріжжі, піти ліворуч, а хтось буде наполягати, щоб іти праворуч. Як вийти з глухих кутів, а ще краще, як туди не заходити?

Я вважаю, що найкращим порадником у житті кожної людини є її власна совість. Можна слухати поради кого завгодно, можна прислухатися до думки багатьох людей, можна брати їхні поради до уваги, але чинити слід тільки так, як тобі підказує твоя совість, твоє сумління.

Чи часто ми замислюємося над тим, чому деякі люди виглядають дуже привабливими, в них є щось таке, що змушує нас уже під час першої зустрічі відчути до них якийсь потяг? А інші, навпаки, з неясної причини здаються нам неприємними. Відомо, що підсвідомо ми складаємо загальну характеристику людини вже під час знайомства. Що ж змушує нас відчувати підвищений інтерес до однієї людини у той час, як про іншу миттєво забуваємо?

Напевно, вірно кажуть: «Очі — дзеркало душі». Мабуть, достатньо глянути в очі іншій людині, щоб зрозуміти — цікава вона, є в неї щось «за душею», приємна вона, чи не варта доброго слова. Вдивимося в очі видатних діячів культури, мистецтва, науки! Погляньмо на портрети відомих поетів, письменників, музикантів! їхні очі немов світяться внутрішнім сяйвом, притягують до себе, викликають бажання зазирнути в їхню глибину, приєднатися до таїни, що ховається за цим, часто суворим чи лагідним, сумним або задивленим у далечінь поглядом.