Все для студента та школяра

Олексій Феофилактович Писемскийлюди сорокових годовроман у п’яти частяхчасть ПЕРВАЯIПОКРОВИТЕЛЬНИЦАВ початку 1830 — х років, у липні місяці, на балконі панського будинку в садибі у Воздвиженском сиділо кілька осіб. Вся картина, що народжується при цьому в уяві автора, носить на собі чисто вуж історичний характер: від дерев’яного, у смаку італійських вілл, будинку залишилися тепер одні тільки руїни; замість саду, у якому ніколи минулого й підстрижені дерева, і гладко вбиті доріжки, вам представляються групи безглуздо зростаючих дерев; у лівій стороні саду, самої поетичної, де колись улаштований був "Парнас", останнім часом один аферист побудував винний завод; але й аферист вуж цей лопнув, і завод його стояв без вікон і без дверей — словом, усе, що було справою рук людських, у цей час або напівзруйнувалося, або зовсім було знищено, і одним тільки створений богом вид на подгородное озеро, на саме містечко, на лугу, що йдуть по іншу сторону озера, — на які, говорять, полював Шемяка, — залишався як і раніше чарівний.

Роман (18 34 — 18 35)

Головні події відбуваються в пансіоні «мамаши» Воке. Наприкінці листопада 1819 р. тут знаходиться сім постійних «нахлібників»: на другому поверсі — юна панянка Вікторина Тайфер з далекою родичкою мадам Кутюр; на третьому — відставний чиновник Пуаре й загадковий пан середнього років по ім’ю Вотрен; на четвертому — стара діва мадемуазель Мишоно, що була хліботорговець Горио й студент Эжен де Растиньяк, що приїхав у Париж з Ангулема. Всі мешканці дружно нехтують папашу Горио, якого ніколи йменували «паном»: оселившись у пані Воке в 1813 р., він зайняв кращу кімнату на другому поверсі — тоді в нього явно водилися деньжата, і господарка набула надію покінчити зі своїм овдовілим існуванням.

Чимало вже пройшло років із часу аварії на Чорнобильської АЕС, однак рани, заподіяні трагедією, не гояться: покалічені людські долі, загублені життя, покалічена природа. Про жахливі наслідки катастрофи ми довідаємося досить часто завдяки засобам масової інформації, зокрема, про згубний вплив радіації на навколишнє середовище, що є причиною підвищення смертності населення від невиліковних хвороб

И терзає серце біль за долю чарівного мальовничого краю — Чернобыльщины. Про місцевість цієї розповідала мені мати, що замолоду під час студентських канікул гостювала в подруги на Київщині, у невеликому місті Чорнобиль. Довелося побувати їй і на місці тоді ще не закінченого будівництва електростанції й молодого селища енергетиків Прип’яті. Згадувала вона про натхненні особи робітників, які з оптимізмом дивилися в майбутнє. Мріями, де будуть вони щасливі…

Роман «Доктор Живаго» створювався Б. Пастернаком у післявоєнні роки. Писав його Пастернак на гребені надій. Як багато хто інші, він очікував, що породжений війною за Батьківщину народний, суспільний підйом знайде собі продовження в державній політиці, відмові від масових репресій, від обмеження волі й придушення особистості. Це багато в чому пояснює той вільний подих, внутрішню розкутість із якої написаний роман

Але очікуваних змін не відбулося на той час, коли роман був завершений (1956). Навпроти, у цькуванні Пастернаку розкрилося не тільки мракобісся чиновників партаппарата, але й страх і лакейство багатьох літераторів

Роман «Євгеній Онєгін» А. С.Пушкін писав 7 років з 1823 по 1830 роки. Критики називали його енциклопедією російського життя. Багато образів і доль описав Пушкін у добутку, один з таких образів — Ольга Ларіна

Ольга Ларіна — старша дочка в родині. Гарна зовні, — блакитні очі й біляві локони, легкий стан і хода. Пушкіна зобразив Ольгу як героїню всіх сентиментальний романів того часу. Вона скромна й слухняна, з дитинства не доставляла турбот батькам. Одержала пристойне виховання — французький і танці, і вміння господарювати. Її внутрішній мир спокійний і безконфліктний, вона знає, що Володимир Ленский її майбутній чоловік і готуватися подумки до шлюбу. У заміжжі вона, напевно, буде копією своєї матері, її турботами будуть лише господарство, діти, чоловік

Н. В. Гоголь задумував першу частину поеми «Мертві душі» як добуток, що розкриває соціальні пороки суспільства. У зв’язку із цим він шукав для сюжету не простий життєвий факт, а такий, який би дав можливість оголити сховані явища дійсності. У цьому змісті Гоголю як не можна краще підійшов сюжет, запропонований А. С. Пушкіним

Задум «з’їздити разом з героєм всю Русь» давав авторові можливість показати життя всієї країни. А оскільки Гоголь описував її так, «щоб весь дріб’язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім», у поемі з’являється вся картина російської дійсності з усіма економічними й соціальними особливостями. Однак в «Мертвих душах» описується не тільки страшна, жорстока реальність життя країни того часу. Їй протипоставлені світлі, чисті, гуманні ідеали автора, його подання про те, який повинна стати Росія, висловлені в ліричних відступах і окремих зауваженнях, розкиданих по тексту. У романі ми бачимо два типи ліричних відступів: епічні, службовці для розкриття характерів і образів, і ліричні, що відображають переживання автора Ороссии.

Село поміщиків Простаковых. Пані Простакова в гніві: кріпак кравець Тришка, уважає вона, зшив занадто вузький каптан її улюбленому синові, шістнадцятирічному недоукові Митрофанушке. Тришка виправдується тим, що не вчився кравецькому ремеслу, але пані нічого й слухати не хоче. Її чоловік, Простаків, недалекий і слухняний дружині людин, висловлює думка, що каптан мішкуватий. А Тарасові Скотинину, братові Простаковой, здається, що каптан «зшитий изряднехонько».

Сам же каптан — обновка Митрофанушке до змови Скотинина із Софією, далекою родичкою Простаковых. Батько Софії вмер, коли вона була ще дитиною. Дівчина росла в матері в Москві. Але вже минуло півроку, як вона залишилася круглою сиротою. Простаковы взяли її до себе, щоб «наглядати за її маєтком, як за своїм власним». Дядюшка Софії, Стародум, виїхав у Сибір. Протягом довгого часу про нього не було ніяких звісток, і Простаковы вважають, що він давно вмер

Війна — це більше лихо для будь — якої людини. Так було за всіх часів. Це загальне лихо, що споює народ у єдине ціле. У такі часи люди забували про свої особисті проблеми й образи, поєднувалися й робили все для перемоги над ворогом, чи був це Батий або Гітлер. Перебували за всіх часів зрадники й труси, але це була крапля в море. Війни ці називали вітчизняними, коли люди боролися за свою незалежність; світовими, коли боровся один з одним майже увесь світ. Наша багатостраждальна Росія ще пройшла війну — Цивільну; війну між громадянами однієї держави. На мій погляд, це саме більше лихо. Якщо є один загальний ворог для всього народу, то й правда для всіх одна. У Громадянську війну були дві правди — стара й нова. І обидві сторони були праві. Це війна зробила ворогами не тільки бедных і богатых, але й батьків і дітей, братів і сестер, зробила ворогами зовсім близьких і рідних людей

Революція сколихнула, ні, підірвала Росію. Ніхто не залишився осторонь. Дивовижний смерч обрушився на країну, несучи руйнування й смерть

1928 р. Берлін. Бруно Кречмар, що процвітає знавець живопису, що має дружину Аннелизу й дочку Ирму й жодного разу не змінював дружині протягом дев’яти років шлюбного життя, зненацька захоплюється незнайомкою, що зустрічає в кінематографі. Вона працює там капельдинершей. Її кличуть Магда Петере. Їй шістнадцять років. Вона з бідної сім’ї. Батько старий і хворий

Мати завжди готова вдарити її або її брата Отто, що старше Магды на три роки. Батьки корили Магду дармоїдством, і вона збігає від них до літньої дами Левандовской і починає працювати натурницею. Сама Магда мріє стати акторкою. Левандовская намагається звести її з паном, що назвався Мюллером.

Боротьба з міщанством займала велике місце у творчості різних поетів і письменників початку ХХ в. Всі вони розуміли, що таке явище, як міщанство, губительно для суспільства, гальмує й заважає його розвитку

Одним з поетів, що устремили «відточені піки» своєї сатири на боротьбу із цим паразитуючим класом, був В. В. Маяковський. Самим яскравим антиміщанським добутком стала п’єса «Клоп», написана в 1929 р. на прохання В. Э. Мейерхольда. Але задум цієї п’єси, за словами Маяковського, дозрів у нього набагато раніше, і «Клоп» з’явився як би «театральною варіацією» безлічі плакатів і агіток, намальованих поетом задовго до написання п’єси