Главная » Статьи » Література » Українська література

Своєрідність героїв сільської прози Василя Шукшина — Шукшин Василь

Одне з основних місць у Російській літературі займає сільська проза. Ключові теми, затрагивающиеся в добутках цього жанру, варто називати безсмертними. До них належать проблеми моральності й моралі, любові до рідної природи, добросердого погляду на мир людей і інших питань, животрепетні за всіх часів. Основне місце між письменниками другої половини XX століття займають твори Віктора Петровича Астафьева (» Цар — Риба», «Пастух і пастушка»), Валентина Григоровича Распутіна («Живи й помни», «Прощання із Запеклої»), Василя Макаровича Шукшина («Сільські жителі», «Любавины», «Я прийшов дати вам волю») і інші

Своєрідне місце в даному ряді займає творчість майстра народного слова, щирого співака рідної землі Василя Шукшина. Письменник народився в 1929 році, у селі Зростки Алтайського краю. Завдяки своїй малій батьківщині, Шукшин навчився цінувати землю, працю людини на ній, навчився розуміти й почувати сільське життя. Із самого початку творчого шляху Василь Шукшин знаходить нові шляхи в зображенні людини. Його герої незвичні й по своєму соціальному стані, і по життєвій зрілості, і по моральному досвіді. І як говорив сам Шукшин, його цікавила одна тема: доля російського селянства. Пам’ять, міркування про життя завжди приводили письменника в село, де він бачив «найгостріші схлесты й конфлікти». «Сама потреба узятися за перо лежить, думаю, у душі розтривоженої. Важко знайти іншу таку спонукальну причину, що змусить людину, щось знаючого, поділитися своїм знанням з іншими людьми», — писав Шукшин

Самобутність цього письменника пояснюється не тільки його талантом, але й тим, що він з любов’ю й повагою розповів про своїх земляків просту правду. Напевно, тому герой Шукшина виявився не тільки незнайомим, а почасти й незрозумілим

Шукшин не видумував свого героя, він брав його з життя. Саме тому він безпосередній, часом непередбачений: те зненацька подвиг зробить, то раптом утече з табору за три місяці до закінчення строку. Сам Шукшин визнавався: «Мені цікавіше всього досліджувати характер людини — не догматика, людини, не посадженого на науку поводження. Така людина імпульсивна, піддається поривам, а, отже, украй естествен. Але в нього завжди розумна душа». Герої письменника дійсно імпульсивні й природні. Вони гостро й часом непередбачене реагують на приниження людини людиною. Серега Безмінів відрубав собі два пальці, коли довідався про зраду дружини («Безпалий»). Образив очкарика в магазині хам — продавець, і він уперше в житті напився й потрапив у витверезник («А поутру вони прокинулися…»). Герої Шукшина можуть навіть покінчити із собою («Сураз», «Дружина чоловіка в Париж проводжала»), тому що вони не витримують образ, принижень, образи. Найчастіше вчинки героїв Шукшина визначають найсильніше прагнення на щастя, до твердження справедливості («Восени»). Василь Шукшин не ідеалізує своїх дивних, «із чудинкой» героїв. Але в кожному з них він знаходить те, що близько йому самому

Сільська проза Шукшина відрізняється глибоким дослідженням російського національного характеру, характеру хлібороба. Він показує, що головне в ньому — потяг до землі. Шукшин говорить, що земля для російської людини — це й джерело життя, і зв’язок поколінь; і рідний будинок, і рілля, і степ. Це та найменша батьківщина з її ріками, дорогами, нескінченним простором ріллі…

Головним героєм, у якому втілився російський національний характер, став для Шукшина Степан Разін. Саме йому, його повстанню, присвячений роман Василя Шукшина «Я прийшов дати вам волю». Письменник уважав, що Степан Разін чимсь близький сучасній російській людині, що його характер є втіленням національних особливостей нашого народу. І це важливе для себе відкриття Шукшин хотів донести до читача

Селянство здавна займало в Росії саму головну роль в історії. Не по силі влади, а за духом — селянство було рушійною силою російської історії. Саме з темних, неосвічених селян вийшли й Стенька Разін, і Омелян Пугачов, і Іван Болотников, саме через селян, точніше через кріпосне право, відбувалася та жорстока боротьба, жертвами якої стали й царі, і частина видатної російської інтелігенції XIX століття. Завдяки цьому добутку, що висвітлюють дану тему, займають особливе місце в Літературі. Василь Шукшин зумів створити у своїй прозі новий образ селянина. Це людина великої душі, вона незалежний і небагато чудакуватий. Ці якості героїв Шукшина й підкуповують нас, коли ми читаємо його добутку. «Якщо ми чим — небудь сильні й по — справжньому розумні, так це в доброму вчинку», — говорив Василь Шукшин. Творчість самого письменника наочно доводить це.

Автор спробував передати ті переживання, які випробовувала матір Віті. І я вважаю, що це одна із самих удалих спроб. Життєва трагедія перетворюється в історію із глибоким ідейним змістом. А самим яскравим моментом, що розкриває основну думку добутку, стала сцена зустрічі матері із сином у в’язниці, коли вона приходить до нього на побачення. «У матері в цю мінуту було на душі інше: вона раптом зовсім перестала розуміти, що є на світі — міліція, прокурор, суд, в’язниця… Поруч сиділа її дитина, винуватий, безпомічний… І хто ж може зараз відняти його в неї, коли вона, ніхто більше — потрібна йому? І дійсно, вона йому потрібна. Він свято шанує свою матір і нізащо не дасть її в образу. Але ще до зустрічі йому стає соромно. Болісно соромно. Шкода мати. Він знав, що вона прийде до нього, проб’ється через всі закони, — чекав цього й страшився». Він сам боявся її скривдити

Справжні почуття, глибок і бездонні, сформулювати словесно попросту химерно. Однак Шукшин застосовує язик, зрозумілий простій людині, язик, що його добутку робить загальнодоступними для всіх категорій читачів. Крім того, письменник стає на сторону головних героїв, і отут центральне місце в його добутках займає любов матері, що не піддається ніяким правилам і законам, хоч заперечувати їх важко й навіть нереально.

Категория: Українська література | Добавил: 329 (27.03.2014)
Просмотров: 114 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: