Главная » Статьи » Література » Українська література

Зображення революції в поемі Олександра Блоку «Дванадцять» — Блок Олександр

Олександр Блок — одна із драматичних фігур нашої історії. Він трагичен роллю ненаситного романтика революції, генія, що бачив своїми очами «сліпої й нещадний російський бунт». Він трагичен розумінням своєї ціни, що російська інтелігенція заплатила за бесівську мару — віру, що до «сонячного краю непочатому» можна прийти тільки через кров, руйнування старого ладу й, нарешті, нову «пугачовщину». Свідком того страшного років у Россі й став геніальний дослідник того, що ми називаємо «російська революція» Олександр Блок. Тому що поезія для нього — це своєрідна художня лабораторія, у якій поет досліджує певне явище

Любою соціальний вибух, іменований революцією, відбувається, по визначенню, не випадково. Для нього, як і для будь — якого явища в житті суспільства, потрібні передумови, причини, приводи. Виражаючись мовою «великого й жахливого» теоретика й практика вітчизняного комунізму В. И. Леніна, необхідна наявність «революційної ситуації», тої самої, коли «верхи не можуть…», а «низи не хочуть…» Наслідку соціального вибуху при цьому можуть бути всілякими, але завжди однаково неминучим є ідейний розкол у суспільстві, що проходить аж ніяк не тільки між класами гнобителів і гноблених, визискувачів і експлуатованих, «буржуїв» і тих, кому «нема чого втрачати, крім своїх ланцюгів». Цей рубіж, ця лінія «невидимого фронту» найчастіше розділяє батька й сина, старшого й молодшого братів, стародавніх друзів. І найжахливіше, що ні ті, ні інші не мають на своєму боці об’єктивної істини. У кожного є своя правда, але правда, подібно хамелеонові, легко міняє колір від білого до чорного, у той час як червоний — колір безвинно й безглуздо пролитої людської крові — однаковий для всіх

На початку XX століття наша країна було ознаменовано без перебільшення самою грандіозною соціальною трагедією всіх часів і народів — Жовтневою соціалістичною революцією. Відцентрові сили в дуже короткий строк розставили по своїх місцях її прихильників і супротивників. Розколу, звичайно ж, не уникла й російська творча інтелігенція. Представники літературного миру негайно озвучили свої позиції. Чітка й всепоглинаюча визначеність віршованих і прозаїчних «за» і «проти» дозволяла й дозволяє судити кожного за його словами. Однак із правил виключенням виявився Олександр Олександрович Блок і його поема «Дванадцять»:

…І йдуть без ім’я святого

Всі дванадцять — удалину.

До всього готові,

Нічого не жаль…

Ніколи ще не було до Блоку й не буде після нього в Літературі настільки неоднозначного добутку. Кожне слово, кожна фраза, кожний епітет не піддається безапеляційному осмисленню. Обидві сторони могли з легкістю знайти виправдання собі в цій поемі. Кожна зі сторін бачила в рядках Блоку потоки викривальної жовчі, спрямовані на свого соціального ворога. У чому ж загадка «Дванадцяти»?

Надалі оповіданні в дивному марші дванадцяти чоловік із гвинтівками за плечима, в убивстві «толстомордой Катьки», у приголомшливою своєю простотою й неприборканою, тваринною силою словах: «Уж я ножичком полосну, полосну!..» кожний бачив те, що хотів бачити, що міг бачити, що зобов’язано був бачити. З одного боку — це торжество революції у всій її дикій вроді. З іншого боку — хаос і беззаконня, у які поринула країна на довгі дні, місяці, роки. Сучасники Блоку, що заперечували революцію, не могли зрозуміти, як автор проникливих патріотичних віршів про Батьківщину міг оспівати розгул варварства. Як він дозволив собі в страшні для своєї Батьківщини дні написати слова: «Пальнемка кулею у Святу Русь!»? Більшовики ж, навпроти, щиро захоплювалися талантом Блоку — Революціонера: «В «Дванадцяти» Блок з величезним натхненням і блискучою майстерністю запам’ятав открывшийся йому в романтичних пожежах і заметілях образ звільненою революцією Батьківщини. Він зрозумів і прийняв Жовтневу революцію як стихійний, нестримний «світова пожежа», в очисному вогні якого повинен згоріти без залишку увесь старий світ…»

Але, як водиться, ні ті, ні інші не були праві цілком. Сам Блок говорив про те, що політичні мотиви в його поемі суть історичне тло. У центрі ж його добутку — грандіозне сплетення чотирьох стихій: природної, соціальної, чуттєво — людської й Божественної. Немов троянда вітрів, що з’єднує в собі протиборчі початки повітряних потоків, революція поглинула всі прояви буття. У своїй статті «Інтелігенція й революція» поет писав: «Всім тілом, всім серцем, всією свідомістю — слухайте Революцію». Блок уважав, що її, революцію, просто необхідно почути, пропустити крізь себе цей атональний, аритмічний мотив непідвладності й страсті. Віршований лад поеми настільки ж неритмічний і спонтанний, як музика революції

Що ж до самого соціального явища, то Блок і тут був до крайності об’єктивний. Поет неупереджено зобразив найжорстокіший розгул «голоти» з його погромами, розбоями, знецінюванням людського життя, повною втратою всіляких моральних підвалин, позначаючи їм народна відплата. І ця відплата є очищення, через яке необхідно пройти Росії, щоб, «поринувши на саме дно, піднестися до неба». Недарма поперед идущих дванадцяти рухається «із кривавим прапором, і за хуртовиною не бачимо, і від кулі непошкоджений» сам Ісус Христос

Революція — саме значиме явище для народу, що навряд чи дозволяє ставитися до себе з подібної метафізичної отстраненностью. Тому, звичайно ж, образ революції, даний Олександром Олександровичем Блоком, сприймався й сприймається в наші дні досить не однозначно. Але, на мій погляд, саме так, і ніяк інакше, не міг би представити її геній російського символізму

Блок передбачав розвиток нечистого в Росії, але вірив, що Бог ніколи не покине свій народ, що він повернеться на благодатну росіянку землю

Категория: Українська література | Добавил: 329 (27.03.2014)
Просмотров: 388 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: