Все для студента та школяра

Н. В. Гоголь задумував першу частину поеми «Мертві душі» як добуток, що розкриває соціальні пороки суспільства. У зв’язку із цим він шукав для сюжету не простий життєвий факт, а такий, який би дав можливість оголити сховані явища дійсності. У цьому змісті Гоголю як не можна краще підійшов сюжет, запропонований А. С. Пушкіним

Задум «з’їздити разом з героєм всю Русь» давав авторові можливість показати життя всієї країни. А оскільки Гоголь описував її так, «щоб весь дріб’язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім», у поемі з’являється вся картина російської дійсності з усіма економічними й соціальними особливостями. Однак в «Мертвих душах» описується не тільки страшна, жорстока реальність життя країни того часу. Їй протипоставлені світлі, чисті, гуманні ідеали автора, його подання про те, який повинна стати Росія, висловлені в ліричних відступах і окремих зауваженнях, розкиданих по тексту. У романі ми бачимо два типи ліричних відступів: епічні, службовці для розкриття характерів і образів, і ліричні, що відображають переживання автора Ороссии.

В епічних відступах ліризм автора, зіштовхуючись із дійсністю, перетворюється в злу іронію, сатиру, що дозволяє повніше розкрити образи героїв. Так ми бачимо, як пішло й в’януло сентиментальне Манилов. Ноздрев — пародія на самодура — феодала єкатерининських часів, трактирний картяр і брехун. Собакевича можна зрівняти з ведмедем, «який побував у руках, уміє й перевертатися й робити різні штуки». Коробочка — жадібна, боягузлива баба. Плюшкина автор називає «дірою на людстві», показуючи повний розпад особистості. Ліричні відступи про Русь зв’язують разом мотив дороги й образ російського народу. Дорога — мотив, що організує весь сюжет, і себе Гоголь бачить у ліричних відступах як людини шляху: «Колись, давно, у лета моєї юності… мені було весело під’їжджати в перший раз до незнайомого місця… Тепер равнодушно під’їжджаю до всякого незнайомого села й равнодушно дивлюся на її вульгарну зовнішність; моєму охолодженому погляду неприютно; мені не смішно… і байдуже мовчання зберігають мої недвижні вуста. Про моя юність! Про моя совість!».

У результаті переполоху, зображеного в дев’ятому розділі, дія поеми виривається на простір російських доріг. І автор міркує про свою працю, про покликання, оглядається на пройдений шлях, і мучать його жалі й надії: «Грізно объемлет мене могутній простір, страшною силою отразясь у глибині моєї…»

Так зустрічається читач із лірикою Гоголя, у зміні різних і суперечливих думок і почуттів. У ліричних відступах проявляється діалектика образа автора. Він одночасно самообмежений як особистість і несе в собі все багатство духовного змісту життя російського народу. Тому що Русь і є справжній герой, то автор одночасно є й творцем розповіді про героя, і героєм цієї розповіді. Автор невіддільний від героїв і нерідко говорить їхнім голосом. Так, один з ліричних відступів Гоголь передоручає Чичикову, найменше, здавалося б, розташованому до лірики. Мова йде про скуплений Чичиковым мерців. Із Чичиковым відбувається щось незвичайне, що охопило його незрозуміле йому самому почуття, перетворює його в художника, поета, що імпровізує уявлювані біографії куплених имрабов.

Наприкінці тому автор звертається знову до лейтмотиву всієї завершальної частини поеми — до образа дороги. Н. В. Гоголь багато міркував про долю Росії, кожний рядок поеми просочений любов’ю до країни, глибокими переживаннями. «Чи не так і ти, Русь, що жвава необгонимая трійка несешся?.. Русь, куди ж несешся ти? дай відповідь. Не дає відповіді!» У ліричних відступах Гоголь зачіпає багато проблем. У цих міркуваннях виражені ідеали автора. Так, говорячи про два типи письменників, Гоголь відзначає, що щирий письменник не той, котрий «чудно підлестив людям, сховавши сумне в житті», а той, хто дерзнув «викликати назовні всю страшну, приголомшливу твань дріб’язків, що огорнули наше життя».

Ліричні відступи наповнюють добуток справжньою поезією, допомагають розкрити авторський задум і роблять книгу воістину геніальної