Все для студента та школяра

У наш бурхливий час, коли кожен день несе трагічні повідомлення, коли в багатьох з нас немає упевненості в завтрашньому дні, чи актуально говорити про совість? Багато хто визнає міркування на цю тему недоречними, але я думаю, що це не так. На мій погляд, найактуальнішим для сьогоднішнього дня є питання про духовне відродження нації, і саме людська совість повинна стати основою для цього.

Совість — це благородна якість особи, разом з честю, гідністю, добротою, справедливістю, порядністю. Ця якість, вихована в юності, стає надійним і міцним її етичним фундаментом. Недаремно говорять, що в молоді роки людина знаходить — або не знаходить — свої головні якості. У зрілі роки вона ці якості розвиває або не розвиває, губить. У старості вона на них спирається або страждає, не маючи етичної опори. От яка важлива школа молодості.

З’явившись одного разу, нібито непомітно, совість існує в людині все життя. Саме совість робить людину людиною. Звичайно під словом «совість» розуміють здатність здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе етичні обов’язки, вимагати від себе їх виконання. Совістю вимірюються зроблені вчинки. Вона — вірний сторож, що охороняє від поганого.

Люди з чистою совістю — це люди обов’язку. Вони оцінюють свої дії і помисли через обов’язки до оточуючих, до суспільства. Інтереси особисті й громадські не завжди можуть збігатись. Значить, не завжди виконання обов’язку відповідатиме нашим бажанням. Але в етичної людини перемагає почуття обов’язку, і це приносить їй найвище задоволення: вона зробила те, що зобов’язана була зробити, чого чекали від неї люди.

На мій погляд, не буде перебільшенням сказати: будь-який прояв благородних, гідних якостей для людини стає обов’язком — і обов’язок добре вчитися і працювати, служити Батьківщині, допомагати слабшим, і обов’язок шанувати по заслугах, бути ввічливим, усього й не перелічиш.

Уявлення про людську совість у нас в країні покоїться на непорушному фундаменті — на рівності в моральному відношенні всіх людей. Від самої людини — і лише від неї — залежить, як високо вона несе свою гідність і здійснює її призначення. Завжди варто пам’ятати про це, щоб підходити до себе з високою міркою.

Хочемо ми того чи ні, але щогодини, щодня ми узгоджуємо свою поведінку із законами совісті. Перевіримо на найпростішому прикладі — візьмемо звичайний день. Устали вранці, прагнете не шуміти, щоб не заважати іншим. Сидите на уроці, дотримуєтесь шкільної дисципліни. Їдете в транспорті, поступаєтеся місцем старшим.

Скільки б ми не говорили про совість і мораль, з яких би боків до них ні підходили, ми дійдемо одного висновку: вчинок по совісті — завжди перемога добра у виборі між добром і злом.

Основна сфера формування совісті людини — суспільство, життя, оскільки моральні якості виковуються в повсякденній діяльності людей. І в повсякденному житті перевіряються.

У житті, як я помітила, зустрічаються різні, найнесподіваніші, ситуації, коли людині трапляється перевірити глибину і стійкість переконань. І неможливо в складній і багатобарвній дійсності звести свою поведінку до якихось неписаних законів, оскільки не можна забезпечити себе правилами на всі випадки життя.

Вибір правильного виходу з обставин, що склеїлися, завжди визначить етичний фундамент людини, оскільки він застава правильної життєвої лінії. Високі душевні якості підкажуть вірне і творче рішення.

Проте за своєю совістю людина повинна стежити сама. Ніхто не прийде і не скасує в комусь недоброзичливість, заздрість, лицемірство, жадність, страх перед відповідальністю. Тобто сама людина повинна в першу чергу ввести свою внутрішню заборону на те, що є безсовісним, аморальним, і слухатися цієї заборони неухильно.

Поведінка по совісті неможлива без вміння керувати своїми діями та вчинками, бажаннями, без вміння керувати своєю поведінкою. Без витрати людиною сил на етичний розвиток вона не буде етичною особою. У процесі виховання в собі совісті кожен особисто повинен бути активним, свідомим вихователем самого себе.

Вибір, як повести себе у тій або іншій ситуації, не завжди простий. Часто доводиться боротися з самим собою, пригнічувати бажання повестися так, як простіше, легше. Кожен знає про це на власному досвіді. Тоді людина сама із собою вступає в конфлікт.

Як необхідно кожному уважно вдивлятися в себе й у життя! Як важливо виховати в собі єдність слова і справи, не забуваючи, що будь-який випадок в житті — своєрідна школа поведінки, унаслідок чого накопичується життєвий досвід.

Хай кожний з нас з дитинства знає, що треба поважати дорослих, старших. Але знання залишиться тільки знанням, якщо людина не виховає в собі усвідомлену необхідність вислухати думку іншого, посильно допомогти старшому.

Людина починається з бажання допомогти людям. З турбот про інших починається її етична активність. А раз так, то у кожного повинна бути потреба в порядних вчинках. Тоді почуття відповідальності перед собою зростає у відповідальність перед усіма людьми, у пошану до кожної людини.

Якщо людина всім цим оволодіє, то вона зуміє правильно вибрати життєву позицію, відрізнятиме головне від другорядного, виховає в собі дуже важливу якість — совість. Такій людині ані друзі, ані родина, ані суспільство не стануть нагадувати про її обов’язки перед оточуючими.