Все для студента та школяра

У назві теми мого твору, яка вже стала влучним афоризмом, утілена важлива проблема нашої доби.

Ще Леся Українка у своїй безсмертній «Лісовій пісні» поставила важливу проблему боротьби за щасливе, духовно багате життя людини. Устами лісової дівчини Мавки вона звертається до Лукаша: «Не зневажай душі своєї цвіту…» Людино, яка ти? Чи справді прекрасне твоє життя? Чи благородні твої поривання, чи, може, загрузла в болоті буденщини, як Килина? Яке твоє щастя? Над усіма цими питаннями примушує задуматись «Лісова пісня». У приватновласницькому світі, який калічив душу людську, люди не могли бути по-справжньому щасливими. Але Лесина Мавка щиро вірила, що в майбутньому людина повернеться до краси, природи й мистецтва.

Великим митцям узагалі властиве мислення масштабне, як і здатність сприймати й осмислювати свій час одразу, у конкретний момент життя, а не з далекої відстані, коли воно стає історією. Більше того: політ думки таких митців відкривав те, чому свідками ми стаємо сьогодні. От і Олександр Довженко також вірив, що «людина ще повернеться на вранішню росу», він підкреслював, що щастя людини й у тому, щоб навчитись «бачити зорі…в калюжах».

Свого часу, ще наприкінці 50-х років XX століття, на сторінках газети «Комсомольська правда» розгорілась гостра дискусія про фізиків і ліриків, про роль мистецтва в нашому житті. Збірки М. Рильського «Троянди й виноград», «Голосіївська осінь» стали гарячим відгуком поета на злободенні питання. Через символічні образи троянд і винограду митець глибоко й поетично розкрив радість повнокровного буття людини, мудро показуючи, у чому полягає смисл, глибина її щастя:

Ми працю любимо, що в творчість перейшла,

І музику палку, що ніжно серце тисне.

У щастя людського два рівних є крила:

Троянди й виноград — красиве і корисне.

Суперечки ці не затихають і сьогодні — на початку XXI століття. Часто виходять поза суто філософські сфери, стають темою бурхливих і пристрасних публічних обговорень. Напевно, не треба розшифровувати, що «фізики» — за раціоналістичне ставлення до життя, а «лірики» відстоюють необхідність діяти за велінням серця. І дійсно, слід замислитися про етичну стратегію людини нашого часу: чим озброюватися в умовах морального вибору — емоціями чи розумом?

Звичайно, кожному доводилося чути таку характеристику: «Він людина серця». Так хотіли сказати про когось, хто у своїх вчинках керується почуттями. Коли ж говорять: «Він людина розуму», мається на увазі схильність діяти, керуючись логікою. Так кому ж віддати перевагу — тому, хто відчуває, чи тому, хто міркує?

Певної відповіді чекати не доводиться. Симпатії одних завжди будуть на боці «раціоналістів», симпатії інших — на боці «емоціоналістів». Та, відповідаючи так, кожен, сам того не помічаючи, підключається до суперечок, що філософи ведуть з прадавніх часів: чим слід керуватися в життєвих ситуаціях — розумом чи почуттями.

Звичайно, прихильникам раціоналізму зараз перемагати легше, тому що головним аргументом у суперечці вони висувають намріяну ними відповідність часу. Сучасна людина, міркують вони, зуміла підпорядкувати собі час, простір, енергію, підпорядкувати обачливо, тверезо, раціонально. І щоб не відстати від століття розуму, знання, потрібно самому бути раціональним. Але, з іншого боку, коли у важкій ситуації все довго зважуєш, часто взагалі не отримуєш жодного рішення, і нарешті можна втратити потяг до щастя в цьому розумінні, бо як казав Р. Ролан, коли в житті вже немає іншої мети, як себелюбне щастя, життя стає безцільним. Насолоджуватися своїм щастям — велике благо, але ж мати можливість ділитися ним — ще більше. Відчуття щастя зростає від того, що людина розділяє його з іншими. У такому випадку вона сама збагачується тією користю, тим добром, яке приносить, розділяє радість, доставлену нею самою.

Дивно, невже впродовж багатьох років люди не змогли дійти очевидного — потрібен союз серця і голови, розуму і душі. Напевно, майже всі приходять до такого висновку: не можна протиставляти розум емоціям, голову серцю. Але це теоретично. А в житті? У кожному конкретному випадку? Чи так це ясно і просто? Хіба не трапляється так, що люди були сповнені благих намірів, бажали добра, а добро обернулося злом для того, про кого дбали, і для того, хто дбав?

Як би то не було, не слід забувати, що щастя людське — не тільки життя без проблем і печалей, коли гармонійно поєднані можливості й бажання, корисне й прекрасне, щастя — це стан душі.