Все для студента та школяра

Н. В. Гоголь задумував першу частину поеми «Мертві душі» як добуток, що розкриває соціальні пороки суспільства. У зв’язку із цим він шукав для сюжету не простий життєвий факт, а такий, який би дав можливість оголити сховані явища дійсності. У цьому змісті Гоголю як не можна краще підійшов сюжет, запропонований А. С. Пушкіним

Задум «з’їздити разом з героєм всю Русь» давав авторові можливість показати життя всієї країни. А оскільки Гоголь описував її так, «щоб весь дріб’язок, що вислизає від очей, мигнула б крупно в очі всім», у поемі з’являється вся картина російської дійсності з усіма економічними й соціальними особливостями. Однак в «Мертвих душах» описується не тільки страшна, жорстока реальність життя країни того часу. Їй протипоставлені світлі, чисті, гуманні ідеали автора, його подання про те, який повинна стати Росія, висловлені в ліричних відступах і окремих зауваженнях, розкиданих по тексту. У романі ми бачимо два типи ліричних відступів: епічні, службовці для розкриття характерів і образів, і ліричні, що відображають переживання автора Ороссии.

Село поміщиків Простаковых. Пані Простакова в гніві: кріпак кравець Тришка, уважає вона, зшив занадто вузький каптан її улюбленому синові, шістнадцятирічному недоукові Митрофанушке. Тришка виправдується тим, що не вчився кравецькому ремеслу, але пані нічого й слухати не хоче. Її чоловік, Простаків, недалекий і слухняний дружині людин, висловлює думка, що каптан мішкуватий. А Тарасові Скотинину, братові Простаковой, здається, що каптан «зшитий изряднехонько».

Сам же каптан — обновка Митрофанушке до змови Скотинина із Софією, далекою родичкою Простаковых. Батько Софії вмер, коли вона була ще дитиною. Дівчина росла в матері в Москві. Але вже минуло півроку, як вона залишилася круглою сиротою. Простаковы взяли її до себе, щоб «наглядати за її маєтком, як за своїм власним». Дядюшка Софії, Стародум, виїхав у Сибір. Протягом довгого часу про нього не було ніяких звісток, і Простаковы вважають, що він давно вмер

Війна — це більше лихо для будь — якої людини. Так було за всіх часів. Це загальне лихо, що споює народ у єдине ціле. У такі часи люди забували про свої особисті проблеми й образи, поєднувалися й робили все для перемоги над ворогом, чи був це Батий або Гітлер. Перебували за всіх часів зрадники й труси, але це була крапля в море. Війни ці називали вітчизняними, коли люди боролися за свою незалежність; світовими, коли боровся один з одним майже увесь світ. Наша багатостраждальна Росія ще пройшла війну — Цивільну; війну між громадянами однієї держави. На мій погляд, це саме більше лихо. Якщо є один загальний ворог для всього народу, то й правда для всіх одна. У Громадянську війну були дві правди — стара й нова. І обидві сторони були праві. Це війна зробила ворогами не тільки бедных і богатых, але й батьків і дітей, братів і сестер, зробила ворогами зовсім близьких і рідних людей

Революція сколихнула, ні, підірвала Росію. Ніхто не залишився осторонь. Дивовижний смерч обрушився на країну, несучи руйнування й смерть

1928 р. Берлін. Бруно Кречмар, що процвітає знавець живопису, що має дружину Аннелизу й дочку Ирму й жодного разу не змінював дружині протягом дев’яти років шлюбного життя, зненацька захоплюється незнайомкою, що зустрічає в кінематографі. Вона працює там капельдинершей. Її кличуть Магда Петере. Їй шістнадцять років. Вона з бідної сім’ї. Батько старий і хворий

Мати завжди готова вдарити її або її брата Отто, що старше Магды на три роки. Батьки корили Магду дармоїдством, і вона збігає від них до літньої дами Левандовской і починає працювати натурницею. Сама Магда мріє стати акторкою. Левандовская намагається звести її з паном, що назвався Мюллером.

Боротьба з міщанством займала велике місце у творчості різних поетів і письменників початку ХХ в. Всі вони розуміли, що таке явище, як міщанство, губительно для суспільства, гальмує й заважає його розвитку

Одним з поетів, що устремили «відточені піки» своєї сатири на боротьбу із цим паразитуючим класом, був В. В. Маяковський. Самим яскравим антиміщанським добутком стала п’єса «Клоп», написана в 1929 р. на прохання В. Э. Мейерхольда. Але задум цієї п’єси, за словами Маяковського, дозрів у нього набагато раніше, і «Клоп» з’явився як би «театральною варіацією» безлічі плакатів і агіток, намальованих поетом задовго до написання п’єси

У кожної людини є самі пам’ятні, найдорожчі місця в житті. Для мене — це мій рідний дім, мій будинок, моя вулиця. Коли я була зовсім маленької, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічне, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, із дружби починається людяність

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля й колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі многоэтажки піднімалися над землею, начебто стосуючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я й мої ровесники росли разом із цим районом, тут нам все близьке й знайоме

Останнім часом волосатий Генка працював масовиком — витівником у гірському санаторії. Відпочиваючі удив на нього. Дивували Генкины пісні й шалопайство. Пісні він сам складав і сам виконував під гітару. Шалапут… Взагалі, це не шалопайство в Генки, а повна його — — — і демонстративна — — — і воля, розкутість. Будучи этак розкутим, він і шарахався по життю, як по загоні сши стовпчики, ранився й зллився.Хтось колись сказав Генке, що він самобутній кому. Генка ввірував у це, і коли його пісні не нрави, він мучився й у розпачі міг викинути яку — небудь очманілу дурість.Приїхав у санаторій якийсь поет; Генка, хвилюючись, проспівав йому кілька пісень. Поет зачудувався. — — — і Ну й що? — — — і запитав він. — — — і Про що ці пісні? Що ви хочете сказати ними?Генка випив у буфеті склянка горілки й вийшов до басейну, де в цей час було багато відпочиваючих. І голосно оголосив: — — — і Ви!

На мій погляд, честь і совість — провідні поняття, що характеризують людську особистість. Звичайно честь — це сукупність найбільш шляхетних, доблесних почуттів людини, що заслуговують повагу інших людей. Честь і совість взаємозалежні, тому що дотримання правил честі допомагає людині знайти щиросердечний спокій і жити в згоді зі своєю совістю. Але цілком природно, що через різноманіття різних людських характерів поняття про честь може бути різним і навіть протилежним у двох різних особистостей

На мій погляд, саме через цю варіативність розуміння проблема честі й совісті хвилювала письменників, поетів і інших людей творчих професій за всіх часів, тому мені здається, що найбільш виправданим був б розгляд проблеми честі й совісті на основі добутків різних письменників різних жанрів. Вони відіграють провідну роль в історії російської літератури XIX століття: роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання», повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» і «Дубровский» і роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Незважаючи на те що всі добутки ставляться до XIX століття, мені здається, що подання честі в них досить по — різному, а це дозволяє розглянути проблему найбільше об’єктивно.

Я хочу жити в просторому двоповерховому будинку з більшими вікнами з різьбленими лиштвами. На даху обов’язково повинна бути яскраво — червона черепиця, а на ковзані, як у казках Пушкіна, я посаджу півня, якого сам виріжу й прикрашу в самі неймовірні, яскраві кольори

Навколо будинку я обов’язково посаджу березу, ялину й каштан. А перед будинком у мене буде великий палісадник, не тільки для мене й моєї родини, але й для бджіл

У будинку, на першому поверсі, у мене буде розташовуватися простора кухня, обладнана сучасною технікою, зал, де обов’язково буде камін і вся родина буде грітися біля нього холодними вечорами. Поруч буде перебувати кімната — бібліотека, а в ній — російська, українська, закордонна класика, Література про політика й спорт, про тварин, по кулінарії. Я неодмінно обладнаю кімнату для занять спортом сучасними тренажерами й міні — басейном

Дитинство Володимира Тендрякова пройшло в безрадісну епоху післяреволюційної Росії й сталінських репресій, весь жах яких залишився в його пам’яті похмурим слідом дитячих спогадів, що склали основу оповідання «Хліб для собаки». Можливо, саме ефект дитячих вражень допоміг авторові настільки ясно й непредвзято описати події, що відбувалися в невеликому пристанційному селищі, у якому й пройшли перші роки його життя.

А відбувалося там те ж, що й у багатьох інших подібних селищах: розкуркулені «заможні» селяни, заслані в Сибір і не посилання, що добралися до місця, були кинуті вмирати голодною смертю в маленькому березнячке на очах у жителів селища. Дорослі намагалися обходити це жахливе місце стороною. А діти… «Ніякі жахи не могли заглушити нашого зверушечьего цікавості», — пише автор. «Кам’яніючи від страху, бридливості, знемагаючи від схованої панічної жалості, ми спостерігали…». Діти спостерігали за смертю «куркулів» (так там називали «живучих» у березнячке).