Все для студента та школяра

Чи часто ми замислюємося над тим, чому деякі люди виглядають дуже привабливими, в них є щось таке, що змушує нас уже під час першої зустрічі відчути до них якийсь потяг? А інші, навпаки, з неясної причини здаються нам неприємними. Відомо, що підсвідомо ми складаємо загальну характеристику людини вже під час знайомства. Що ж змушує нас відчувати підвищений інтерес до однієї людини у той час, як про іншу миттєво забуваємо?

Напевно, вірно кажуть: «Очі — дзеркало душі». Мабуть, достатньо глянути в очі іншій людині, щоб зрозуміти — цікава вона, є в неї щось «за душею», приємна вона, чи не варта доброго слова. Вдивимося в очі видатних діячів культури, мистецтва, науки! Погляньмо на портрети відомих поетів, письменників, музикантів! їхні очі немов світяться внутрішнім сяйвом, притягують до себе, викликають бажання зазирнути в їхню глибину, приєднатися до таїни, що ховається за цим, часто суворим чи лагідним, сумним або задивленим у далечінь поглядом.

Так, у погляді, в очах людини відображується все, що вона бачить, над чим замислюється. Очі розумної людини, справжньої завжди «живі». Вони постійно споглядають, оцінюють, мислять, аналізують, роблять висновки. Вони можуть бути мінливими — то радісними, веселими, палаючими, то сумними, темними, зануреними в глибини серця. Але вони ніколи не бувають порожніми — холодними, безбарвними. Не випадково письменники у своїх творах особливо підкреслюють саме цю портретну рису. Ось як, наприклад, описує С. Васильченко героїню своєї повісті «Талант»: «На мене пильно дивились цікаві очі. Великі, довірливі, карі. Ці очі зразу викликали в мене якесь хвилювання і без слів казали, що це та дівчина, що про неї мусять люди говорити». І тільки потім він додає кілька штрихів до її образу, адже саме очі є виразниками того насиченого внутрішнього життя, яким живе талановита й обдарована людина.

В очах небайдужої людини завжди можна побачити її складний духовний світ — вони здатні передавати різноманітні почуття: радість і гнів, любов і ненависть, щире захоплення і гірке розчарування, але в жодному разі вони не будуть порожніми. Адже байдужість — це душевна сліпота. Нічого немає огиднішого за очі такої людини — вони ніби незрячі, у них не лишає відблиску жодне почуття. Такі люди не зацікавлені ні в чому. Вони не можуть побачити й почуття оточуючих, в них ви не знайдете ані розуміння, ані підтримки. Усі ваші почуття та слова, спрямовані до такої людини, зникають у порожнечі.

Звісно, усі люди дуже різні. Деякі з нас — оптимісти, що все в житті сприймають з посмішкою, з усякого становища можуть знайти вихід, у будь-якій біді не впадають у розпач. У таких людей кожен з нас зазвичай може знайти підтримку в тяжку хвилину. Вони «розвіють хмари», підкажуть, що можна зробити, або в усякому разі підбадьорять та розрадять. Інші — песимісти. Вони не посміхаються, коли перед ними постає проблема, замість того, щоб якнайшвидше шукати виходу зі складної ситуації, часто бачать тільки «глухий кут», вони майже завжди сумні та розчаровані. Але це — їхнє світосприйняття. Ми можемо поділяти чи не поділяти такий спосіб мислення. Адже це — теж мислення! Інша річ — ті, хто не виказує ніяких емоцій. Вони не радіють нічиїм успіхам, не співчувають у біді. Їм усе байдуже. Вони, напевне, не штовхнуть вас на злочин, але ніколи не вступляться, якщо на їхніх очах творитиметься зло. Таких людей хвилюють лише вони самі та їхні дріб’язкові інтереси та потреби. У їхньому серці — порожнеча. Порожнеча, звісно, і в їхніх очах. Ось така людина ні в кого не може знайти розуміння. Ніхто не може схвалити байдужість — це може тільки дратувати.

Ми живемо у світі, де постійно трапляються якісь події, де можемо спостерігати за різноманітними явищами. Але просте спостерігання — безглузде. Наше життя цікаве саме тим, що ми прагнемо пізнавати сутність явищ, знати та розуміти якомога більше. Це збагачує наш внутрішній світ, робить наше життя сповненим сенсу, виховує в нас ідеали, ставить перед нами цілі, на досягнення яких ми спрямовуємо всю свою енергію, усі свої думки, усі знання. І чим благороднішою та чистішою є мета, чим більше знань та думок ми маємо, тим кращим є наше життя, тим вище зростаємо ми у власних очах та в очах оточуючих. Знання та прагнення їх вдосконалення прикрашає нашу душу. А якщо очі — дзеркало душі, то й наші очі стають сповненими цієї внутрішньої краси, глибокого світла.

Якщо ми чогось досягли в цьому житті — чогось високого, гарного, доброго — ми заслуговуємо на повагу. Мають свої цілі й «порожні» люди. Але їхні цілі — дріб’язкові, низькі, спрямовані на корисливі інтереси. І такі цілі, учинки лише спустошують душу, роблять її черствою, позбавленою життя та світла. Немає у такої людини нічого святого, ніяких високих ідеалів, вони не визнають певних істин, правил, принципів. І, звісно, це не викликає в нас нічого, крім осуду та нарікання. Соромно бути слабовольним, безпринципним, «безхребетним». Соромно бути неосвіченим, легковажним, безвідповідальним. Такі люди огидні, їхній світ замкнений лише на них самих. І цей світ такий само порожній і безбарвний, як і їхні очі.