Все для студента та школяра

У кожної людини є самі пам’ятні, найдорожчі місця в житті. Для мене — це мій рідний дім, мій будинок, моя вулиця. Коли я була зовсім маленької, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічне, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, із дружби починається людяність

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля й колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі многоэтажки піднімалися над землею, начебто стосуючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я й мої ровесники росли разом із цим районом, тут нам все близьке й знайоме

Останнім часом волосатий Генка працював масовиком — витівником у гірському санаторії. Відпочиваючі удив на нього. Дивували Генкины пісні й шалопайство. Пісні він сам складав і сам виконував під гітару. Шалапут… Взагалі, це не шалопайство в Генки, а повна його — — — і демонстративна — — — і воля, розкутість. Будучи этак розкутим, він і шарахався по життю, як по загоні сши стовпчики, ранився й зллився.Хтось колись сказав Генке, що він самобутній кому. Генка ввірував у це, і коли його пісні не нрави, він мучився й у розпачі міг викинути яку — небудь очманілу дурість.Приїхав у санаторій якийсь поет; Генка, хвилюючись, проспівав йому кілька пісень. Поет зачудувався. — — — і Ну й що? — — — і запитав він. — — — і Про що ці пісні? Що ви хочете сказати ними?Генка випив у буфеті склянка горілки й вийшов до басейну, де в цей час було багато відпочиваючих. І голосно оголосив: — — — і Ви!

На мій погляд, честь і совість — провідні поняття, що характеризують людську особистість. Звичайно честь — це сукупність найбільш шляхетних, доблесних почуттів людини, що заслуговують повагу інших людей. Честь і совість взаємозалежні, тому що дотримання правил честі допомагає людині знайти щиросердечний спокій і жити в згоді зі своєю совістю. Але цілком природно, що через різноманіття різних людських характерів поняття про честь може бути різним і навіть протилежним у двох різних особистостей

На мій погляд, саме через цю варіативність розуміння проблема честі й совісті хвилювала письменників, поетів і інших людей творчих професій за всіх часів, тому мені здається, що найбільш виправданим був б розгляд проблеми честі й совісті на основі добутків різних письменників різних жанрів. Вони відіграють провідну роль в історії російської літератури XIX століття: роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання», повести А. С. Пушкіна «Капітанська дочка» і «Дубровский» і роман М. Ю. Лермонтова «Герой нашого часу». Незважаючи на те що всі добутки ставляться до XIX століття, мені здається, що подання честі в них досить по — різному, а це дозволяє розглянути проблему найбільше об’єктивно.

Я хочу жити в просторому двоповерховому будинку з більшими вікнами з різьбленими лиштвами. На даху обов’язково повинна бути яскраво — червона черепиця, а на ковзані, як у казках Пушкіна, я посаджу півня, якого сам виріжу й прикрашу в самі неймовірні, яскраві кольори

Навколо будинку я обов’язково посаджу березу, ялину й каштан. А перед будинком у мене буде великий палісадник, не тільки для мене й моєї родини, але й для бджіл

У будинку, на першому поверсі, у мене буде розташовуватися простора кухня, обладнана сучасною технікою, зал, де обов’язково буде камін і вся родина буде грітися біля нього холодними вечорами. Поруч буде перебувати кімната — бібліотека, а в ній — російська, українська, закордонна класика, Література про політика й спорт, про тварин, по кулінарії. Я неодмінно обладнаю кімнату для занять спортом сучасними тренажерами й міні — басейном

Дитинство Володимира Тендрякова пройшло в безрадісну епоху післяреволюційної Росії й сталінських репресій, весь жах яких залишився в його пам’яті похмурим слідом дитячих спогадів, що склали основу оповідання «Хліб для собаки». Можливо, саме ефект дитячих вражень допоміг авторові настільки ясно й непредвзято описати події, що відбувалися в невеликому пристанційному селищі, у якому й пройшли перші роки його життя.

А відбувалося там те ж, що й у багатьох інших подібних селищах: розкуркулені «заможні» селяни, заслані в Сибір і не посилання, що добралися до місця, були кинуті вмирати голодною смертю в маленькому березнячке на очах у жителів селища. Дорослі намагалися обходити це жахливе місце стороною. А діти… «Ніякі жахи не могли заглушити нашого зверушечьего цікавості», — пише автор. «Кам’яніючи від страху, бридливості, знемагаючи від схованої панічної жалості, ми спостерігали…». Діти спостерігали за смертю «куркулів» (так там називали «живучих» у березнячке).

Олександр Блок — одна із драматичних фігур нашої історії. Він трагичен роллю ненаситного романтика революції, генія, що бачив своїми очами «сліпої й нещадний російський бунт». Він трагичен розумінням своєї ціни, що російська інтелігенція заплатила за бесівську мару — віру, що до «сонячного краю непочатому» можна прийти тільки через кров, руйнування старого ладу й, нарешті, нову «пугачовщину». Свідком того страшного років у Россі й став геніальний дослідник того, що ми називаємо «російська революція» Олександр Блок. Тому що поезія для нього — це своєрідна художня лабораторія, у якій поет досліджує певне явище

Дев’ятнадцятирічна Гретхен — красуня. Чоловіка її не цікавлять, але поранені з госпіталю, де вона чергує по вечорах, не ладь розважитися з нею. Двоє видужуючих негрів запрошують неї провести з ними суботу за містом, за що обіцяють заплатити вісімсот доларів. З думкою «ні, ніколи» у суботу вона сідає в автобус і виявляється недалеко від призначеного місця. Випадково проїжджаючий мимо на машині Теодор Бойлан, власник цегельного заводу, запрошує її в ресторан. Після вечері нетвереза Гретхен розповідає йому про свою пригоду, що не відбулася

Тедди відвозить її до себе в особняк на пагорбі, а на інший день Гретхен на своєму робочому столі знаходить конверт, у якому лежить згадана нею сума — вісімсот доларів. Вона стає коханкою Тедди Бойлана. Але нерозлучний приятель Томаса (син бухгалтера цегельного заводу й племінник священика), що підбиває його на різні витівки, вистежує Гретхен. Пробравшись до вікна особняка Бойлана, Томас одержує цьому повне підтвердження

Вірші Байрона починають набувати стриманої енергії, лаконізму, драматичної напруженості, властивих його зрілій поезії. Безкомпромісність протесту проти дійсності не задовольняє поета, який прагне утвердження високих романтичних ідеалів волі й бореться за їх торжество.

В одному з листів 1807 року до Бічера Байрон назвав «Години дозвілля» -«сміливим експериментом», що навряд чи пройде непоміченим. І дійсно, на початку 1308 року один із найбільш впливових ліберально-політичних журналів Англії «Единбургрська панорама» надрукував на збірку рецензію з необґрунтованими й грубими звинуваченнями на адресу автора, Байрон був уражений і засмучений такою оцінкою, але разом із тим сприйняв її як виклик, як виступ принципових опонентів, що зобов’язує його до належної відповіді.

Ще раніше, восени 1807 року, він почав писати поему «Англійські барди». Нападки рецензента спонукали його пришвидшити роботу. Під впливом почуттів, викликаних несправедливою критикою, він підсилив полемічну й сатиричну спрямованість своєї поеми, назвавши її «Англійські барди й единбургські оглядачі» (1803). У ній Байрон піддає осуду всю сучасну йому англійську літературу й критику. Таких видатних поетів,, як Вордсворд, Колридж, Сауті, він різко засуджує за. відхід від реалій життя, за захоплення давниною, містикою, фантастикою, за те, що вони вчать:

Пабло Пикассо у своїй картині «Дівчинка на кулі» у черговий раз доводить, що він є щирим майстром форми. На полотні можна бачити легку й гнучку дівчинку — акробатку, що з обережністю балансує на кулі, а поруч із нею на масивному й стійкому кубі воссел щирий богатир — великий атлет. Ці двоє — трупа акробатів, які бродять по світлу. Мистецтвознавці вважають, що «Дівчинка на кулі» просочена драматизмом, що і є основою самого зображенню. Відтворити задум авторові допомогли протилежності образів на картині й контрастів у колірній гамі. Пейзаж вражає, як не дивно, своєю смутністю, — випалена сонцем рівнина, по якій тягнеться дорога, приводить погляд здалеку до двох головних персонажів. Саме таке нудне тло підкреслює радість і веселощі ремесла циркових артистів. На картині протилежне буквально всі

Роль прізвища в житті людини — от проблема, над якою міркує Э. Успенський

Цей суспільно значимим вопpoc вивчається наукою ономастикою, що доводить, що імена й прізвища людей є частина історії народу. У них відбивається побут, вірування, сподівання, фантазії й художня творчість націй, її історичні контакти

Автор уважає, що імена й прізвища — річ хитра й тонка. Наявність їх грає в житті людей, куди більшу роль, чим здається. Прізвища можуть засмучувати й радувати, подобатися й вселяти відраза, бути предметом досади або гордості

Я не розділяю точку зору автора. У наш час від прізвища людини нічого не залежить. Не зрячи в народі говорили: «Хоч горщиком назви — тільки в грубку не став».