Все для студента та школяра

У кожної людини є самі пам’ятні, найдорожчі місця в житті. Для мене — це мій рідний дім, мій будинок, моя вулиця. Коли я була зовсім маленької, мої батьки одержали квартиру в новому районі на вулиці Дружби Народів. Я вважаю, що ця назва символічне, адже саме дружба між людьми є запорукою найкращих почуттів: дружба перетікає в любов, без дружби немає вірності, із дружби починається людяність

Дванадцять років тому на місці кукурудзяного поля й колгоспних ферм «виріс» молодий житловий масив. Білі многоэтажки піднімалися над землею, начебто стосуючись хмар рогачами телеантен, і самі нагадували хмари. Я й мої ровесники росли разом із цим районом, тут нам все близьке й знайоме

Наша вулиця пряма й широка. Улітку тут багато зелені, адже на один бік довелася лісосмуга, перетворена на затишну алею. З іншого, сонячного боку, — завжди багато квітів, однак і дерева за дванадцять років уже встигли підрости. Край вулиці виходить у поле. З вікон верхніх поверхів відкривається чудовий пейзаж — неосяжні зелені поля, які на початку літа золотяться соняшниковим сяйвом

Інший край вулиці впирається в широку автомобільну магістраль, за якої починаються приватні забудови. Хоча одноповерхові будиночки й претендують на оригінальність архітектури, я люблю многоэтажки. Особливо приємно дивитися на девятиэтажки з візерунками біля дахів — це будинку поліпшеного планування. Вони виділяються своєю оригінальністю. Вулиця дуже довга, а з обох її країв розташувалися «Універсами». Вони проектовані майже однаково, тому вулиця здобуває своєрідне обрамлення

Для обслуговування жителів на території нашого мікрорайону заплановані необхідні суспільні й державні заклади. Більшою мірою вони розташовуються на перших поверхах багатоповерхових будинків, за винятком хіба що магазинів і кафі. Кафе «Лотта» стало улюбленим місцем відпочинку молоді. А між будинками в затишних дворах розташувалися дитячі садки й школи. В оточенні житлових будинків — моя школа

Це триповерхове спорудження побудоване так, що багато її вікон виходять у внутрішній дворик із клумбами посередине, на якій росте більша ялина. Перед центральним входом полум’яніють на клумбах квіти, а березова алея, що веде до школи, створює затишок, підносить настрій

Я люблю свою вулицю будь — якої пори, але особливо восени. Це час, коли все залито золотом, що перемежевывается сбагрянцем.

З вікна мого будинку добре простежується весь мікрорайон, а легкий вітерець ранньої осені наповнює кімнату ароматами зів’ялих листів

Рідний дім

Згадуючи дитинство, прозаниматься дивними відчуттями. Якось смутно стає на душі, коли згадуєш двір, на якому почав перші кроки. Невеликою, затишною, укутаною виноградною лозою, воно ледь пропускало сонячні промені. Улітку захищало від жари, узимку — від снігопадів. Восени листопад застеляв землю пишним килимом, на якому кувыркались ми, діти. А піднімеш голову нагору — налиті грона винограду

Ледь прибиті ранковою памороззю, що стікала вдень прозорою краплею, виноградні грона здавалися прозорими, навіть насіння проступали крізь блідо — рожеву оболонку й вабили дитячу уяву. Тоді папочка брав мене на руки, піднімав нагору і я діставав губами спілі виноградини. А на дверях, притулившись до дверного косяка, стояла мама й удавано гнівалася, побачивши моє замурзане личко. А потім ми все весело сміялися. Навесні батько обрізав лозу — і двір світлішав, щоб уже в травні зазеленіти знову.

Наш будинок був розташований на околиці селища й одним боком дивився на байрак. А на іншому боці яру піднімалися багатоповерхові будинки. Наш невеликий перевуличок складався з одноповерхових будиночків приватної забудови й був невеликим острівцем краси й гармонії посередині великого гучного міста

Нашій родині належала одна частина будиночка, з іншої сторони піднімався сусідський забір. Бабуся вважала, що цей забір псує красу, і засаджувала його кучерявими квітами. Квіти змінювалися залежно від сезону, наповнюючи двір ароматами літа, але бабусиною гордістю завжди вважалися троянди

Мені сильніше всього подобався білий бузок, що росла під вікном моєї кімнати. Бабуся посадила його на честь мого народження, але він обігнав мене в росту. Щорічно на День Перемоги ми з бабусею ламали бузок і йшли до Меморіалу Слави. Бабуся піднімала мене на руки, і я клав білий букет до вічного вогню. А вертаючись додому, я бачив, як біліли бузкові квіти на тлі червоного цегельного будинку й ледь стосувалися мого вікна

Навесні наш будинок змінювався, тому що змінювався сад за ним. Спочатку він вирував білою хуртовиною яблуневий і вишневий кольори, небагато погодя потупав у зелені, а ще пізніше — у багрянке налитого плода. Невеликі віконця блищали чистими шибками, які тягли різним теплом

Звідти я пішов у перший клас, а коли батьки одержали квартиру в багатоповерховому будинку в іншому районі міста, я відмовився з ними переїжджати, залишившись жити в бабусі

А тепер, коли бабусі не стало, я ходжу в школу в новому районі, де живуть мої батьки. Мені подобається й мій будинок, і нова школа, і мої нові друзі. Але там, у старому районі, залишилося не тільки моє дитинство, але й частка мене самого. Іноді навіть представляю, що відчиняю хвіртку, а там на порозі коштує бабуся й очікує мене. Знаю, що чудес не буває, що минуле не вертається. Але в серце на все життя залишаться спогади про старенький ошатний будиночок, обкутаний серпанком саду, — мій рідний дім