Главная » Статьи » Література » Українська література

Повний зміст Гена Пройдисвет Шукшин У. М

Останнім часом волосатий Генка працював масовиком — витівником у гірському санаторії. Відпочиваючі удив на нього. Дивували Генкины пісні й шалопайство. Пісні він сам складав і сам виконував під гітару. Шалапут… Взагалі, це не шалопайство в Генки, а повна його — — — і демонстративна — — — і воля, розкутість. Будучи этак розкутим, він і шарахався по життю, як по загоні сши стовпчики, ранився й зллився.Хтось колись сказав Генке, що він самобутній кому. Генка ввірував у це, і коли його пісні не нрави, він мучився й у розпачі міг викинути яку — небудь очманілу дурість.Приїхав у санаторій якийсь поет; Генка, хвилюючись, проспівав йому кілька пісень. Поет зачудувався. — — — і Ну й що? — — — і запитав він. — — — і Про що ці пісні? Що ви хочете сказати ними?Генка випив у буфеті склянка горілки й вийшов до басейну, де в цей час було багато відпочиваючих. І голосно оголосив: — — — і Ви!.. Зараз те ж саме, але в оригінальному исполне.Пішов до вишки, звідки бажаючі сміливці стрибають у басейн. Розлютувало заколотив по струнах і запік:От так номер,От так так — — — іЦе не за правилами:Були,Були, — — — іНапилили,А потім — — — і пр — ропали!..Не те це в нього марш, не те під забірний жиганистый виверт — — — і не зрозумієш відразу. Зійшов Генка на вишку, став на самий край дошки й продовжував:Я ж пам’ятаю цей біг — — — іНебо содрогалось,Ваші гриви про зарюкраснуютрепались."Сбацал" на краєчку дошки — — — і пощелкал каблучками — але — і й ще раз:Ох, ваші гриви про зарюкраснуютрепались!Усе з інтересом дивилися на масовика — витівника. А він кричав з вишки й бив гітару:Я ж знаюмы хотелизаарканить місяць.Чому ж він тепер,Сволота,Світиться?!И Генка, у чому був, маханул з вишки у воду. Зринув, вилив з гітари воду й докричал, лежачи на спині й граючи:Виходить, знову промахнулися…Пропади ти пропадом!Ну — ка, знову,У три хрести!Коні — Коні!..Генка відкашлявся, отплевался й повідомив: — — — і "Нав’язливий сон" називається!Генку звільнили.Удома, у своєму селі, Генка з’являвся звичайно на до час — — — і віддихатися, поправити фінансові справи. І отут навалювалися на хлопця всієї балакучої родней. Сором. Приводили приклади… Учили. — — — і Я все розумію, — — — і говорив Генка, — — — і але ми, художни, — — — і люди особливого складу. Я б міг, звичайно, освоїти професію, скажемо, тваринника, але на мені тоді буде смертельний гріх. Я людьми займаюся. — — — і Зайнявся б тобою бичина гарний — — — і от було б те, що потрібно. От це не гріх був би. — — — і Тупо, непереконливо.Прийшов якось дядько Генкин, дядько Гриша. Дядько Гриша недавно повірив у бога й ходив тепер усунутий, тихий, лагідно й поблажливо дивився на життєві справи. Ця лагідність озлила Генку. — — — і Ти неначебто навіть пишаєшся, що такий смирний, — — — і сказав він. — — — і Не пишаюся, а суетню всяку розумію, — — — і смиренно ответствовал перетворений. — — — і Все суєта, Геннадій. — — — і Ну, це вуж ви якось… зовсім просто: "Усе суєта" — — — і й баста. — — — і Все суєта! — — — і переконано повторював дядько Гриша. — — — і Смерть — — — і суєта? Любов — — — і суєта? — — — і Ми тут — — — і гості. Поживемо — — — і й підемо звітувати за наші справи. Ти задумайся, Геннадій, задумайся: за все прийде відповідати. Бридко живеш. Вино п’єш нерозумі, куриш, з дівками блудиш… Але ж все враховує! Ми, як кіноапарати: живемо, а на кіноплівку все знімається, усе знімається… Як надійшов, як подумав, де проть совісті пішов — — — і все знімається. І от ти вмираєш, кіноапарат цей — — — і тіло твоє — — — і хоронют, а плівку беруть і проявляють: смотрют, як ти жив… От. — — — і Хм… Ну — ка, ще що — небудь, цікаво. Повірити я, на жаль, не зможу, але взагалі це цікаво. Навіть тих стали використовувати, треба ж. — — — і Повірити ви, звісно, не зможете. Ну!.. — — — і дядько Гриша чогось раптом сердито оживився. — — — і Вам же чудо потрібно, чу! От пускай небо розкриється, пускай я побачу знамення яке — небудь — — — і хрест вогненний, — — — і тоді я повірю! Ах ти господи!.. — — — і десь, видно, наполегливо вимагали цих зна, і ті, хто обертав дядька Гришу до віри, минулого, напевно, дуже незадоволені цією тупою вимогою, і це не засвоїв і дядько Гриша теж. — — — і А чудо — — — і на каж кроку! Чудо — — — і геть у городі: дивися, на одній сотці росте морква, огірки, помідори… Адже це все — — — і діли, а всі — — — і із землі. Адже все із землі! Ти візьми її в жменю так подивися гарненько — — — і що там? Земля. А ти від? Із землі… — — — і Привіт! — — — і Із землі, і в землю же звернешся. Сказано: жоден волосся не впаде з голови… Ти думаєш, якщо ти — — — і Гена Пройдисвет, те над тобою немає закону божого? Є. — — — і Перегоди, ти щось усе
в купу: і землю, і закон… Ти поясни спершу: ну й що, що ти став такий смирний, кріт? Що ти похваляєшся — те цим? Хіба це добре? — — — і Ви є жуки гнойові, ви думаєте: от наша гній купа — — — і це й увесь світ. Воюєте, б’єтеся, злитеся… А не знаєте того, що ви все… всі люди — — — і під спостереженням. — — — і Чому ж я не знаю, що під спостереженням? У мене — — — і сімнадцять доган, у мене це спостереження отут си. — — — і Не про те спостереження я говорю. Це — — — і ваше наблюде, ви самі й розбирайтеся. Я говорю про вище наблю, що… — — — і Знаєш що? — — — і перебив Генка, дивлячись в очі дядькові Гри, немов він тільки що догадався, хто такий цей ново, цей смиренний. — — — і Знаєш, що я тобі скажу: ні хріну ти не віруючий. Зрозумів? Якщо б ти по — справжньому вірив, ти б мовчав про це. А ти, як сорока на колі, — — — і в різні сторони: "Вірю! Вірю!" Не віриш, от так.Дядько Гриша лагідно, смиренно посміявся. — — — і Эх, Гена… Гена ти і є. Дружок анчуткин. Жук на. Ти мене хочеш із рівноваги вывесть, зі спокою? Не вийде. — — — і Із чого це ти раптом у бога — те повірив? Шістдесят років прожив — — — і не вірив, раптом — — — і на тобі… — — — і Пішов я, іду, — — — і терпляче сказав дядько Гриша. — — — і Йду з богом. А ти колбаси далі по дорогах — — — і де — небудь го зломиш.Питання цей — — — і із чого дядько Гриша, нормальний мужик, раптом увірував у бога, — — — і питання цей всерйоз зацікавив Генку, навіть стривожив. Батько Генки, умілий пічник, хва, невтомний бабій у минулому, так пояснив брат звернення до віри: — — — і Мужик, він адже як: досяг віку — — — і й смяк тілом. А голова ишо ясна — — — і які — небудь питання хоче вирішувати. От і починається: один на вино напирає — — — і голову туманить, щоб вона ні в які питання не тикалася, іншої… Миколай геть Алфимов, знаєш адже його? — — — і історію колгоспу став писати. Хто куди, аби тільки голова не пустувала. А Григорій наш, бач, у бога вдарився. Пускай, він нікому шкоди не приносить. Із чого почалося — те? А в нас же отут віруючі — тобто, багато. Баби — Те. Він став до них походжати від нема чого робити, а ті його загітували. Ти не досажай йому із цим, а то він гнівається. Не треба. Вони необразливі люди.Дядина Гриши померла років сім назад, а жив він із середньою дочкою, тридцятирічною Ганною. Ганна, росла, вилицювата, добра, любила грати на гармошці. Грала, а иг толком не вміла — — — і тягла туди — сюди, слухала й про щось думала. Ганна так сказала: — — — і Не лізь, Генка, до батька! Зрозумів? — — — і Чого заміж — те не виходиш? — — — і поцікавився Генка. — — — і За кого? — — — і Знайшла б якого — небудь… — — — і Якого — небудь мені не треба, одна проживу. — — — і Це ж ненормально… — — — і Нічого. Нормально. — — — і Походжає хто — небудь ночами? Так? — — — і Не твоя справа. — — — і Які адже всі впевнені, усе — те вони знають! — — — і про Генка. — — — і Всі розуміють. А запитаєш — — — і відповісти толком не вміють. Не знаєте, так хоч не робіть вигляд, що зна. Навіщо людин на сьомому десятку в релігію кинув? Це ж не просто так. Виходить, було якесь потрясіння щиросердечне. Або — — — і знову неправда. Удавання. — — — і Навіщо йому причинятися — те? — і А от це я довідаюся, не я буду, якщо не довідаюся. — — — і А ти чого такий нервовий — те? А, Ген?.. — — — і запитала добра Нюра. — — — і В тебе ж всі добре, ти говориш. Ти — — — і вільний птах, чого тобі?Генка показав, що йому нудно розмовляти з Нюрой, пішов.Але він не залишив думки про дядька Гришу, немає. Думка ця більше й більше займала його. Він і правда чогось нервни. Він чуяв якийсь підступ із цією вірою дядька Гриши, і це не давало спокою. Пам’ять Генки тримала зовсім інше про дядька Гришу: коли той прийшов з війни, те багато пив, гу, хвастався орденами… Грав на гармошці й співав про німців паскудні частівки. Взагалі вже ніяк не чернець він по схильності душі, не чернець. Ченці, наскільки поні — ма Генка, життя не люблять, а дядько Гриша валявся в ній, як ситий жеребець у спілому вівсі. У нього й тепер, у лагідного, кулак — те — і гиря пудова: звезданет, тиждень хворіти будеш. І що, щоправда, такий увірував у бога? Хіба так можна? Ве душу, на думку Генки, — — — і це така душу, кото обов’язково живе у кволому тілі, крім того, людина ве — рующи повинен бути небагато дурний. І жити просто й самотньо. А дядько Гриша ще й хитрий… Як же це сполучити?І от один раз під вечорок Генка пішов до дядька Грише. Прихопив пляшку горілки, гітару… — — — і Здорово, дядь Гриша! — — — і Здорово, — — — і дядько Гриша прищулив накидане око на відстовбурчену кишеню Генкиных штанів, нічого не сказав. — — — і Зайшов поговорити. — — — і Добре. — — — і А Нюраха… у кіно мабуть учесала? От диявольська ви — те ще? А? Ти тепер не ходиш? -
— — і Немає. — — — і А чого ти такий похмурий? — — — і А ти чого такий… развеселый? — — — і Настрой гарний. Давай вип’ємо.Дядько Гриша внутрішньо подсобрался, ворухнув желва, глумливо подивився на Генку… А потім — — — і якось зовсім безпомічно — — — і на календарик під годинниками в куті: з календарика безтурботно витріщалася червона цифирка — — — і вос. Дядько Гриша шукав захисти й порятунки хоч де — ні, хоч у чому — небудь. Спокусник Генка мимоволі улыб. — — — і Давай. Сьогодні можна. Ти не думай, дядь Гриша, я адже не нахаба… не покидьок. Я релігію поважаю, але… Де у вас отут склянки — те? — і В шкапчике. Чого запнувся — те? Поважаєш, але?.. Дого. — — — і Зараз, зараз… — — — і Генка добув пару склянок, по на стіл. — — — і Дістань закусити чого — небудь. Не будемо квапитися, будемо докладно колупати душі. Дістань солонинки.Дядько Гриша піднявся, важкий, відкрив кришку в під. — — — і Пірни, там у діжці капуста й огірки.Генка взяв із шафки тарілку, обтер її рушником… Глянув весело на дядька Гришу й поліз у підпілля. Він замі, що метушиться й хвилюється: це бувало з ним, коли стояло співати свої пісні або коли він хотів понравить якій — небудь бабі, що, втім, теж позначало — — — і співати. Він навіть посміхнувся там, у темряві, подумав: "Чого це я?"Генка поклав у тарілку огірків, капусти… Подав на дядьку Грише. Вискочив, закрив подпол, обтрусив брю, знову весело й значно глянув на дядька Гришу. Йому й впрямь було весело, і він правда хвилювався.Налили по полстакашка. — — — і Я, коли був в інституті, — — — і згадав Генка й став розповідати, погладжуючи склянку й посміхаючись, — — — і ми після першого курсу поїхали на практику… не на практику, а так — — — і підробити, життя побачити: у тайгу, з геологічної пара. — — — і Ти чого інститут — те кинув? — — — і запитав дядько Гриша. — — — і Та — А… складно це. Не складно, а… Так ну її до чорта, двома словами не скажеш, а довго пояснювати — — — і лінь. Не поки мені, що це цінність велика — — — і диплом. А туди половина тільки через того й лізе — — — і через диплом. Я по^ — подивився — — — і й зробив жест: не хочу, усе. Може, нерозумно, — — — і Генка помовчав, помітно посерьезнел. Труснув у головою. — — — і А може, немає. — — — і Дурень. — — — і Може, дурень. Не збивай мене з настроя. У мене ка — те сьогодні… — — — і Генка теж глянув у кут на календарик. — — — і Теж сьогодні якийсь червоненький настрій, — — — і він засміявся, погладив бороду. — — — і Слухай. Ішли по тайзі, я якось відбився убік від усіх, відстав маленько, побіг доганяти й оступився, ногу потягнув. Не можу йти. Сіл — — — і сиджу. Навіть весело стало. Думаю: повернуться шукати чи ні? Шу ж багато про всяке це братерство — товариство. Вір, думаю, чи ні? Посидів так з півгодини, чую, вір — — — і кричать. У мене рушниця, міг вистрілити — — — і почули б. Та й крикнути, теж почули б. Ні, сиджу! — — — і Генка блиснув азартним оком. — — — і Кинуть, думаю, шукати або все — таки знайдуть? От же гадская натура! Вічно треба до краю дійти, так уже зрозуміти чого — небудь, де й зрозуміти — те… може, не можна. От кинуть, думаю, шукати або будуть шукати? В обще ж всі вылупалисъ про тайгову романтику, про… Ну — ка, фраера, — — — і це ж не пісеньку проспівати під гітару це ж — — — і людини знайти! А вже сонечко сідає, а до табору ще про. А? — — — і Генка вискалився недобрим оскалом, вус на дядька Гришу світлими, небагато божевільними гла. — — — і Як ви щодо того, щоб заночувати отут через один дурня? Під відкритим небушком, може, під дощем… А там, у зимовище, нари, ковдри, багаття, спиртяга, дві ин обаяшки, які прямо мліють від саморобних лыцарей, а? От завдання — те? Ну — ка!.. — — — і Знайшли? — — — і нетерпляче й невдоволено перебив дядько Гриша.Генка, теж незадоволений, що збили з підйому, неполювань доказав: — — — і Знайшли. Хотіли отметелить, але в мене рушниця була — — — і не вийшло. — — — і Треба було… Щоб зрячи не пугал людей. — — — і Так вони не злякалися! Це теж піжонство: щоб по про них говорили, що вони — — — і мужики. Вони молокососи. Всі майже. Ну, давай.Випили, похрустели капустою. — — — і Не поважають тебе, Генка, — — — і сказав дядько Гриша. Не те сказав, не те запитав, не те подумав. — — — і Тобі адже вуж три із зайвим, пора це… до справи якомусь приростати.Генка взяв гітару, спробував щось таке підібрати, роздумав, кинув неї на ліжко, до подушок, закурив. На нього, весел і їдкий, скособочився. — — — і Мене не поважають, так, — — — і сказав він. — — — і А що, обя, щоб

поважали? Ти через це в бога повірив? — — — і запитав. І сам відповів: — — — і Через це. Я тебе, здається, по. Між іншим, я б теж що — небудь таке… придумав собі, але мені байдуже чужа думка, от моя слабина. Я в цьому змісті якийсь неросійський, вилупок якоїсь. Але тебе я розумію. Пояснюю, що з тобою відбувається: ти за смерть і затурбувався — — — і тобі небажання просто так вухо, тобі треба, щоб про тебе потім говорили: він же вірую — щи був! Так? — — — і Дурень, — — — і просто сказав дядько Гриша. Подумав і ще сказав: — — — і Волосатик. — — — і Ти помітив, — — — і оживився Генка, — — — і що за те короткий час, поки ми розмовляємо, ти раз п’ять уже сказав слово "ду"? — — — і Ти для чого прийшов сюди? — — — і Зрозуміти, чому ти… Викрити тебе. Я не вірю, що ти правда повірив у бога. Слухай, так хто ж так у бога ве — — — і повісив ікону й заявив усім: я віруючий! Ти що? Це ж богохульство! Ти ж нічого про бога не знаєш. Я більше тебе знаю… — — — і Сказав? — — — і дядько Гриша загрозливо нагнув голову. — — — і А тепер… — — — і Стоп! — — — і викликнув Генка. — — — і Не треба. Не треба… Давай мирно розмовляти, у нас же горілки повно. Не треба нахиляти голову, — — — і Генка умоляюще пригорнув руки до грудей. — — — і Я не навмисно, я не… це… Я поквапився, не заінтригував тебе своїми пізнаннями про бога. Слухай!Генка квапливо розжарював у склянки. Дядько Гриша подозри стежив за ним. — — — і Давай, дядько Гриша, духобор ти мій показушный. У нас із тобою близькі натури, але в мене зовсім немає честолю, хоч я й поет. Мені теж полювання, розумієш, знати що — небудь таке, щоб… От щоб усі бігали, метушилися, кричачи, боялися, а я б посередині всіх спокійно йшов, нікуди б не квапився, не миготав, нічого б не боявся, а толь би посміювався. Але я не знаю, що таке треба знати? А? На бога мене не вистачить. Тобто це якось неконкретно… Ви! Счас вирішимо.Дядько Гриша, усе ще не вірячи, що Генка не просто дурка, опасливо надпив тільки половину налитого, щоб по, при худому результаті цієї беседушки, не було разгово, що вони разом сиділи отут і пили горілку. — — — і Ти хоч не в секті який — небудь? — — — і запитав Генка, намагаючись, щоб тон його був як можна більше дружелюбний. — — — і А те помилково, може, затесався куди — небудь… Немає? Христос же скрізь — — — і Христос, бог, але по — різному по, як у нього вірити. Ти православної віри — те? Або ти не знаєш?Дядько Гриша зібрав на скатертині пальці в кулака й потя кулак до себе… — — — і Ишо, поганець такий, виговориш ці слова, я тебе за столом прямо пристукну, — — — і це було серйозно. Це було, мабуть, страшно: особу дядька Гриши, обвітрене, посе, і щетина на щоках стала зовсім білої. — — — і Твоїми вус дерьмо жерти, а ти такі слова…Генка злякався, але ще більше образився, і злість теж взяла. Він тепер чітко знав: правда його, а неправда, кошлата, безсовісна, піднялася й ричить. І от — — — і быва миті, коли Генка з радісним здивуванням убеж, що погано знає себе (він про себе думав, що безна — дежн боязкуватий), — — — і от він, проковтнувши переляк, спокійно, сміло подивився в очі вкрай розлюченої людини. По й міцно, і глумливо сказав: — — — і Раб божий… так ти прямо як з ланцюга зірвався. Чого ти? Господь із тобою, панотець, отямся. Що я такого сказав? Сказав, що бувають випадки, коли баптисти, наприклад, спантеличують… У них — — — і теж Христос, — — — і й слова Генкины наливалися спокоєм, силою. Він почував, як він переконай і правдивий. І смілішав більше, і пішов добирати всю правду, до дна. — — — і Але адже немає ж ні баптизму, ні нормаль християнства — — — і це ж неправда, у ти^ — те. Неправда! Дядько Гриша, милий, ну навіщо ж неправда — те? Адже ти ж мужик, селянин, трудівник, ну навіщо ж неправда — те? — і Генка по, що до очей його підступають сльози. Але це не зупинило його, а навіть якось додало сили й зовсім рас на бажану, злу правду, на святу правду, на більшу правду. Навіть дядько Гриша оторопів і слухав. Ред виривалося із грудей Генкиной — — — і щось дороге, вільне, наболіле. — — — і Як же жити — те, люди?! — — — і Ген скривив, заплакав… Але він не зллився на сльози, вони тільки заважали йому, він їх квапливо змахував долонькою. — — — і Як же нам жити — те?! Коли — — — і раз, і збрехав, нічого не сто! А? — — — і Генка встав, тому що сидіти стало тісно, душ. — — — і Ти мене дорікаєш… усі дорікають: навіщо інститут кинув? Не хочу брехати! Раз я не почуваю, що мені це поза потрібно, що ж я буду причинятися — те? Мені без дипло теж цікаво жити. Але чому ж… Эх! Взяв, видумав: вірю. У кого?! За — Че — Їм? Все життя під кінець знеславив брехнею… Так навіщо тобі це треба — те? Убий, не зрозумію: навіщо? І чому… Так взяв геть сокиру в руки — -
- і й під Быстрянский міст: грабувати. Краще адже. Безгрешнее. Ти в бога повірив, го… А що ти з ним зробив! У горщик його глиняний пре — — — і щей зварити. Ні себе не пощадив, ні… От си, ляскаєш очами — — — і як про тебе думати? Як про всіх про нас думати? Брехати вміємо. Легко вміємо брехати. Я ж поважати тебе не можу, розумієш? Ува — Жати. Не можу — — — і з ду відвертає. А все твоє життя гідне поваги, а… Тьфу! Так кого ж мені тоді поважати — те?! — — — і Генка утомився. Знесилів. Сіл. — — — і Взяти й під завісу все зіпсувати. "Ми — — — і під на", "кожний наш учинок…" Адже ти ж зовсім не думаєш про це про всі, ти ж чужі слова молотиш. Я ж думав, ти не здатний на неправду — — — і взагалі, навіщо це мужикові? Мало на світі вдаваних людей? Куди ж мені ті йти накажете? До кого? Безстидники, от так і дае приклад… Адже так само все звалитися може! Всі — — — і в подпол геть, одна капуста й залишиться. На закусь. Вип’ємо, раб бо, — — — і Генка налив у склянки, качнув утомилося головою. — — — і Й адже знайшов же в душі таку здатність! Наше — Ол. Всі ду, її там ні, а вона є. Раз — — — і й от вона: хоч стій, хоч падай.Генка підніс склянку до рота, і вмить він у нього вирвався з рук. Він навіть спершу не зрозумів — — — і що це? Склянка рвонулася й полетіла нагору… — — — і Вистачить хлебтати, — — — і сказав дядько Гриша здавленим злим голосом. — — — і Распился отут.Генка хотів устати, але дядько Гриша загріб ногою його стілець, і Генка впав. І негайно на нього впав дядько Гриша, захопив його волосся й став стукати головою об підлогу. — — — і От так її… — — — і присуджував він. — — — і Розумну — Те голо. От так, от так…Генка пружно зігнувся під дядиной тушею, підпустив йому під черево ноги й рушив що було сили. Дядько змахнув руками й грянулся потилицею об стіл. Стіл упав, зі стола з веселою розмовою полетіли склянки, пляшка, тарілка… Генка розумів, що упускати ініціативу не можна, інакше масивний дядько підімне його й розколотить всю голову. Він, втім, не дуже й думав. Азарт сутички враз обпалив його, підкорив своїм законам: він діяв, як усякий нормальний боєць, — — — і начебто не міркуючи, але дуже рассудочно й точно. Разів зо два догодив дядькові кулаком у чоло, щоб той не су піднятися, а коли дядько все — таки набычился й почав вста, Генка ногою знову звалив його. Злості не було, була свідомість небезпеки, що дядько Гриша підніметься й зопалу схопить що — небудь у руки, який — небудь предмет. І ломанет. Тому ніяк не можна було дати йому піднятися.Так вони напружувалися: один хотів устати, іншої не давав….Коли прийшла Нюра, бій був у розпалі, і на підлозі валялося все, що могло впасти… А посередке мовчачи возилися дядько із племінником. Сорочки в обох розідрані, кров вид… Нюра насилу віддер їхній друг від друга. Генке заліпила пари ляпасів, відіпхнула в кут, батька посадила на ліжко. — — — і Поганець, — — — і важко дихаючи, сказав дядько Гриша, выти драним рукавом сорочки кров з губи. — — — і Буде отут… сло різні споживати… Роззявив рот — те. Шшенок. — — — і Гірко, гірко, — — — і говорив Генка, спльовуючи сукрови. — — — і Ах, як гірко!.. Мова йде про Русь! А цей… деляга, причинятися пішов. Фраер. Душу пішов насилувати… поваги захотів… Брехати початків! Якщо я блазнюю на доро, — — — і Генка постукав собі із силою в груди, блиснув мокнув — рим очами, — — — і то я знаю, що за мною — — — і Русь: я не пропа, я ще буду людиною. Мені є до кого прийти! — — — і Генка закричав, як на базарі, як на жадібний, безсовісну тор закричав, коли навколо вже зібралися люди й уже однаково й не соромно кричати. — — — і Ми ж так перекинемося!.. — — — і Я ті перекинуся, — — — і гудів неголосно, із тремтінням у голо дядько Гриша, всі витираючи закривавлений рот. — — — і Я тя са перекину — — — і головою кошлатої в помийне цебро геть. Шшенок.Нюра налила в рукомийник води, підвела спершу батька, вимила йому особа, присуджуючи в тім дусі, що — — — і бесстыд, як діти малі, слово честі… Зчепи — і — Лисій. Чого не поділили? — — — і Росію! — — — і пишномовно заявив Генка. — — — і Я от ті счас покаджу Росію! — — — і підвищила голос і Ню. — — — і Базіка… На старого — те — і з кулаками? Э — Зх! А говориш, книжки розумні читаєш. Де ж це написано, щоб… Я от не подивлюся счас, що я баба, надаю по зашийку — те, бу знати. — — — і Від тебе прийму. Ти духовно чиста людина… Ти не брешеш. — — — і А я што тобі?! — — — і пішов дядько Гриша до Генке з мокрою особою, але Нюра легко розгорнула його й сунула знову під ру.Потім дядько Гриша витирався, а Генка мився до пояса над зграєю, Нюра поливала йому з ковша. Потім вона дала їм свіжі сорочки зі скрині й зі скрині ж дістала бутыл перцівки. — — — і Від застуди б

Категория: Українська література | Добавил: 329 (27.03.2014)
Просмотров: 107 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: