Главная » Статьи » Література » Українська література

Короткий зміст Повість про те, як посварився Іван Іванович із Іваном Никифоровичем Гоголь Н. В

Прекрасна людина Іван Іванович! Яка славна в нього бекеша! Коли зробиться пекуче, Іван Іванович скине із себе й бекешу, відпочиває в одній сорочці й дивиться, що робиться у дворі й на вулиці. Дині — його улюблена страва. З’їсть диню Іван Іванович, а насіння збере в особливий папірець і напише на ній: «Ця диня з’їдена такого — те числа». А який будинок в Івана Івановича! Із прибудовами й навісами, так що даху всього будови схожі на губки, що наростають на дереві. А сад! Чого там тільки немає! Усякі дерева й усяка огородина є в цьому саду! Пройшло більше десяти років, як Іван Іванович овдовів. Дітей у нього не було. У дівки Гапки є діти, вони бігають по дворі й часто просять Івана Івановича: «Тятя, дай пряника!» — і одержують або бублик, або шматочок дині, або грушу. А яка богомольна людина Іван Іванович! Щонеділі він іде в церкву й після служби обходить із розпитами всіх злиденних, і, коли запитує в покаліченої баби, чи хочеться їй м’яса або хліба, баба тягне до нього руку. «Ну, ступай же з Богом, — говорить Іван Іванович, — чого ж ти коштуєш? Адже я тебе не б’ю!» Він любить заходити випити чарку горілки до сусіда Іванові Никифоровичу, або до судді, або до городничему, і йому дуже подобається, якщо хто — небудь зробить йому подарунок або гостинець.

Дуже гарний також людина Іван Никифорович. Його двір біля двору Івана Івановича. І вони такі приятелі, яких світло не робило. Іван Никифорович ніколи не був одружений і навіть не мав наміру женитися. Він має звичай лежати весь день на ґанку, а якщо й пройде по дворі оглянути господарство, то незабаром вертається знову на спочинок. У жару Іван Никифорович любить купатися, сяде по горло у воду, велить поставити також у воду стіл і самовар і п’є чай у такій прохолоді.

Незважаючи на більшу приязнь, Іван Іванович і Іван Никифорович не зовсім подібні між собою. Іван Іванович сухорлявий і високого зросту, Іван Никифорович нижче, але зате поширюється завширшки. Іван Іванович має дарунок говорити надзвичайно приємно, Іван Никифорович, навпроти, більше мовчить, але зате якщо вліпить слівце, то тримайся тільки. Голова в Івана Івановича схожа на редьку хвостом долілиць, голова Івана Никифоровича на редьку хвостом нагору. Іван Іванович любить ходити куди — небудь, Іван Никифорович нікуди не хоче йти. Іван Іванович надзвичайно цікавий і, якщо чим буває незадоволений, негайно дає помітити це. По виду ж Івана Никифоровича завжди важко довідатися, сердить він або радується чому — небудь. Приятелі однаково не люблять бліх і ніколи не пропустять торговця з товарами, щоб не купити в нього еліксиру проти цих комах, налаявши наперед його гарненько за те, що він сповідає єврейську віру. Втім, незважаючи на деякі відмінності, як Іван Іванович, так і Іван Никифорович прекрасні люди.

В один ранок, лежачи під навісом, Іван Іванович довго оглядає своє господарство й думає: «Боже мій, який я хазяїн! Чого ж ще немає в мене?» Задавши собі таке глибокодумне питання, Іван Іванович починає дивитися у двір Івана Никифоровича. Там худа баба виносить і розвішує вивітрювати залежані веши, серед нескінченного числа яких увага Івана Івановича залучає стару рушницю. Він розглядає рушницю, одягається і йде до Івана Никифоровичу випросити річ, що сподобалася, або обміняти на що — небудь. Іван Никифорович відпочиває на розстеленому на підлозі килимі без усякого одягу. Приятелі пригощаються горілкою й пирогами зі сметаною, Іван Іванович хвалить погоду, Іван Никифорович посилає жару до чорта. Іван Іванович ображається на богопротивные слова, але все — таки переходить до справи й просить віддати йому рушниця або обміняти на буру свиню із двома мішками вівса на додачу. Іван Никифорович не погоджується, міркуваннями про необхідність у господарстві рушниці лише розохочуючи сусіда. Іван Іванович із досадою говорить: «Ви, Іван Никифорович, розносилися так зі своєю рушницею, як дурень із писаною торбою». На це сусід, що вміє отбрить краще всякої бритви, відповідає: «А ви, Іван Іванович, справжній гусак». Це слово настільки кривдить Івана Івановича, що він не може володіти собою. Приятелі не тільки сваряться — Іван Никифорович кличе" навіть бабу й хлопця, щоб ті взяли та й виставили сусіда за двері. Вдобавок Іван Никифорович обіцяє побити Іванові Івановичу морду, той у відповідь, тікаючи, показує дулю. Отже, два поважних чоловіки, честь і прикраса Миргорода, посварилися між собою! І за що? За дурницю, за те, що один назвав іншого гусаком. Спочатку колишніх приятелів ще тягне примиритися, але до Івана Никифоровичу приїжджає Агафия Федосеевна, не колишня йому ні своячкою, ні кумою, а все — таки що часто їздила до нього, — вона — те й шушукає Іванові Никифоровичу, щоб він ніколи не мирився й не міг простити свого сусіда. До довершення всього, начебто з особливим наміром образити недавнього приятеля, Іван Никифорович будує прямо на місці перелазу через тин гусячий хлів. Уночі Іван Іванович крадеться з пилою в руці й підпилює стовпи хліва, і той падає зі страшним тріском. Весь наступний день Іванові Івановичу чудиться, що ненависний сусід помститься йому й, принаймні, підпалить його будинок. Щоб випередити Івана Никифоровича, він поспішає в миргородський поветовый суд, щоб подати на сусіда скаргу. Після нього з тією же метою в суд є й Іван Никифорович. Суддя по черзі вмовляє сусідів помиритися, але вони непохитні. Загальне замішання в суді завершує надзвичайна подія: бура свиня Івана Івановича вбігає в кімнату, вистачає прохання Івана Никифоровича й тікає з папером. До Івана Івановичу направляється городничий, обвинувачуючи хазяїна у вчинку його свині й одночасно намагаючись умовити примиритися із сусідом. Візит городничего не приносить успіху. Іван Никифорович пише нову скаргу, папір кладуть у шафу, і вона лежить там рік, інший, третій. Іван Никифорович будує новий гусячий хлів, ворожнеча сусідів міцніє. Все місто живе одним бажанням — примирити ворогів, але це виявляється неможливим. Де з’являється Іван Іванович, там не може бути Івана Никифоровича, і навпаки. На асамблеї, що дає городничий, чимале суспільство обманом зводить віч — на — віч ворогуючих сусідів. Усі вмовляють їх простягнути один Одному руки в знак примирення. Згадуючи причину сварки, Іван Никифорович говорить: «Дозвольте вам сказати по — дружньому, Іван Іванович! Ви образилися за чорт знає що таке: за те, що я вас. назвав гусаком…» Образливе слово знову вимовлене, Іван Іванович у сказі, примирення, що вже майже свершились, летить у порох! Через дванадцять років у святковий день у церкві серед народу, віддалік друг від друга, коштують два старі — Іван Іванович і Іван Никифорович. Як же вони змінилися й постаріли! Але всієї їхньої думки зайняті судовим позовом, що ведеться вже в Полтаві, і навіть у дурну погоду їздить туди Іван Никифорович у надії вирішити справу у свою користь. Чекає сприятливих звісток і Іван Іванович… У Миргороді — осінь зі своею грустною погодою: бруд і туман, одноманітний дощ, слізливе без просвіту небо. Нудно на цьому світлі, добродії!

Категория: Українська література | Добавил: 329 (27.03.2014)
Просмотров: 590 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: